У Белграді невідомі загасили «вічний вогонь», запалений Вучичем і Лавровим

У столиці Сербії, Белграді, невідомі загасили «вічний вогонь», який у середині грудня на Кладовищі визволителів запалили президент Сербії Александар Вучич і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода полумʼя "вічного вогню" до Сербії привезли російські солдати.

 

Невідомі залили фарбою вогнище, написали: "Визволителі? Ні, ніколи!" та перекреслили серп і молот. Інцидент стався в ніч на 30 грудня.

Заступник мера сербської столиці засудив цей акт і сказав, що триває слідство. Сербський уряд досі не реагував.

Різко відреагувало посольство Росії в Сербії, з ініціативи якого було запалено "вічний вогонь", оскільки в Сербії такої традиції не було.

У повідомленні диппредставництва зазначається, що йдеться про "спробу внести розбрат у братні відносини" між російським і сербським народами. Російське посольство припускає, що цей вчинок був скоєний "на замовлення із-за кордону".

На Кладовищі визволителів Белграда поховано 820 бійців Червоної армії та понад 1200 партизанів Югославської народної армії. Червоноармійці були вояками Другого й Третього українського фронтів, переважно українці.

На урочистостях із приводу запалення "вічного вогню" ані президент Сербії, ні російський міністр жодним словом не згадали ні українців, ані хорватів, чорногорців, боснійців та інших, що воювали у складі югославської армії, а говорили лише про сербсько-російське братерство по зброї.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.