На Хмельниччині активісти встановили пам’ятний знак розстріляним воїнам УПА. ВІДЕО

Пам’ятний знак воїнам УПА, розстріляним радянськими партизанами й енкаведистами в 1944-му році, встановили власним коштом та своїми силами жителі Славути. Це – козацький хрест в урочищі Бридурин, поблизу села Стригани.

Про це Суспільному розповідає скульптор з Славути Микола Мельничук.

 

Він каже: очевидці свідчили, що саме там вояків УПА взяли в оточення й знищили енкевидисти та "червоні" партизани.

Хрест з написом "Воля або смерть" встановили на пагорбі в урочищі Бридурин, в лісі біля села Стригани Славутського району. Його уродженець Анатолій Турицький розповів: на цьому місці, де в 44-му році була торфорозробка з канавами, партизани й енкаведисти оточили й розстріляли вояків УПА.

"Старі люди розказували, шо там і трупи плавали, вони бачили, і одежа, чоботи, і кров була – ті канави були червоні від крові", - пригадує уродженець села Стригани Анатолій Турицький.

За словами Анатолія Турицького, в лісі базувалося партизанське формування та діяв шпиталь для військових Червоної армії. Про наближення відділів УПА – говорить – радянська розвідка повідомила, а пропаганда зробила свою справу.

"Батько мій, наприклад, казав: пустили таку "пушку", люди цьому не дуже, правда, вірили, що, мовляв, вони йшли знищувати в госпіталі військовослужбовців, які там лікувались. На тих горбиках засіли партизани, а тут болото, тут торфорозробка. Все збігається на тому, шо в цьому місці їх перестріли, звідти бронепоїзд, звідси партизани… Зробили там засідку, і там їх розстрілювали", - розповідає Анатолій Турицький.

Анатолій Турицький додає: це були новобранці УПА, один з них врятувався.

"Місцевий житель погрузив його на підводу, накрив соломою і відвіз – не знаю, яке то село біля Острога. Там формувалися, звідти вони були", - каже Анатолій Турицький.

Із Рівненщини – продовжує пан Анатолій – почали приходити родичі розстріляних.

"Приїжджали тайкома, лісами, хто міг, находили своїх, вивозили, а про інших немає відомостей. Могли десь закопати просто тихо, зарити, щоб ніхто нічого не знав. А те, що вони йшли когось знищувати, то дуже великий фейк радянської влади, він давно уже розвінчаний. Та й тоді ніхто не вірив з людей у це", - каже Анатолій Турицький.

Саме Анатолій Турицький подав ідею на місці розстрілу встановити пам'ятний знак. Славутський скульптор Микола Мельничук розповідає: ідею підтримав та виготовив знак у вигляді хреста.

"Це "козацький" хрест. Для воїнів УПА, які за вільну Україну билися. Він доречний – ми так вирішили", - каже автор пам'ятного знаку.

Форму знаку, говорить скульптор, знайшов поблизу – у Комарівці знаходяться старі, старовинні хрести десь 1800-тих років і саме з такими хрестами там могили.

Хрест виготовлений з армованого бетону. Матеріали надали благодійники. Скульптор каже: за свою роботу винагороди не хотів.

"На цьому ніхто не збирався заробляти. Робилося все на волонтерських засадах, все в подарунок. Це маленька пошана, яку можна хоч якось віддати загиблим", - каже Микола Мельничук.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.