У Франківську хочуть декомунізувати дві вулиці

В Івано-Франківську бригада декомунізаторів ініціює перейменування вулиць Островського та Богунська на Гриневичів і Шепаровичів відповідно.

Лист з цим проханням до голови громади Руслана Марцінківа написав директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук, повідомляє Суспільне.

 
Фото: суспільне Карпати

"Богунська не від прізвища полковника часів Хмельницького Івана Богуна (вулиця з такою назвою є у нас), а на честь Богунського полку Червоної Армії під командуванням Щорса, який протягом 1918 - 1920 років воював проти армії УНР", - йдеться у листі.

Вулицю Миколи Островського теж хочуть переназвати, адже Островський – радянський військовий та партійний діяч українського походження, письменник, учасник встановлення радянської влади в Україні та боротьби з повстанським рухом.

"Як письменник, відомий своїми романами "Як гартувалася криця" та "Народжені бурею", які критикують за антиукраїнське зображення борців за незалежність України під час радянсько-української війни 1917—1921 років", - зазначає Коретчук.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.