На Житомирщині знайшли гільзу з листівками та газетою УПА

У Радомишльському районі Житомирщини на колишньому хуторі знайшли снарядну гільзу, всередині якої виявили газету та листівки УПА

Про це кореспондентові Укрінформу розповів в.о. директора Радомишльського народного краєзнавчого музею, керівник історико-культурного простору "Повстанський хутір" Сергій Галицький.

 

"Знахідку виявили на території колишнього хутора Соболів, де після війни діяв потужний осередок ОУН. Це у лісі неподалік урочища "Криниченька". Житель Радомишля, так званий "чорний" археолог, знайшов гільзу італійського снаряду, закриту дерев'яною пробкою. Він її відкрив, а там були газета "Зов крови" за 1947 рік, листівка "Українська молодь!" і буклетик "За що бореться Українська повстанча армія (УПА)?", - зазначив Галицький.

За його словами, чоловік, який натрапив на артефакти, не хоче віддавати їх до музею, бо сподівається на цьому заробити.

Вдалося лише зробити фотографії знахідки, які наразі експонуються на Повстанському хуторі.

"Для нас знахідка цінна ще й тим, бо це є черговим прямим свідченням, що повстанський рух був поширеним на Радомишльщині", - додав Галицький.

Історико-культурний простір "Повстанський хутір" розташований поблизу села Ставки Радомишльського району.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.