Полтавська міськрада погодила місце спорудження пам'ятника Петлюрі

На черговій сесії Полтавської міської ради погодили місце встановлення пам’ятника голові Директорії УНР та Головному Отаману військ і флоту УНР Симонові Петлюрі.

Скульптуру установлять поруч із будівлею Обласного центру естетичного виховання учнівської молоді та першим будинком вулиці Симона Петлюри неподалік скверу Матері та дитини. За таке рішення проголосували більшість депутатів Полтавської міської ради: 23 з 27 присутніх на сесії, повідомляє УІНП.

 

"Всі ми знаємо, що зараз триває російсько-українська війна, яка має не тільки збройний вимір. У тому числі є вимір війни пам'ятей. Лише три промовисті приклади.

Яке було перше рішення в Криму після окупації? Це демонтаж пам'ятника основоположнику Військово-морських сил України, гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному.

Потім усі підручники з історії України вилучили з усіх шкіл на території півострова, звезли до Сімферополя і там в одному із двориків спалили. Відразу після встановлення пам'ятника Симонові Петлюрі у Вінниці, президент держави-агресора Володимир Путін повторив комуністичні пронафталінені вигадки про антисемітизм Петлюри.

Отже, Ваше голосування, панове депутати, стане внеском у протидію російській агресії у сфері війни пам'ятей", - звернувся до депутатів представник УІНП Олег Пустовгар, що був присутній на засіданні.

Представник УІНП також поінформував депутатів що профільна комісія при міськвиконкомі схвалила лист облдержадміністрації щодо спорудження пам'ятника та рекомендацію Державного архіву Полтавської області, обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського та Українського інституту національної пам'яті.

Депутат міськради, ветеран російсько-української війни та один з розробників проєкту пам'ятника Юліан Матвійчук уточнив, що з технічної точки зору, ділянка повністю відповідає вимогам для встановлення.

"Виявилось, що мереж там немає, окрім "Полтававодоканалу", де знаходяться їх труби. Коли монтуватимуть там пам'ятник, вони звідти їх дістануть", – пояснив депутат.

Майбутній вигляд пам'ятника визначать прозорі демократичні процедури. Виготовленням документації та проведенням Всеукраїнського відкритого архітектурно-мистецького конкурсу на ескіз-проєкт пам'ятника опікуватиметься Полтавська облдержадміністрація.


Нагадуємо, що голова УІНП Антон Дробович підтримав ініціативи громадськості та облдержадміністрації щодо спорудження у Полтаві пам'ятника голові Директорії УНР та Головному Отаману військ та флоту УНР Симонові Петлюрі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.