Історико-культурний заповідник у Дубно нагородить авторів фото історичних памяток

Державний історико-культурний заповідник міста Дубно оголошує спеціальну номінацію від проєкту «Via Regia Ukraine» у рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки»

У спеціальній номінації від проєкту "Via Regia Ukraine" автоматично візьмуть участь подані на конкурс світлини всіх пам'яток одинадцяти міст п'яти областей України, через які, власне, і пролягає Via Regia — Королівський шлях — в Україні, а саме: Дубно, Рівне, Острог, Львів, Броди, Городок (Львівська область), Луцьк, Володимир-Волинський, Радомишль, Житомир та Київ.

"Королівський шлях" (лат. Via Regia) — це назва найстарішого та найдовшого сухопутного зв'язку між Східною і Західною Європою, довжина якого становить 4500 км. Йому вже понад 2000 років і ним поєднано 8 європейських держав. У 2005 році шлях був відзначений як "Великий культурний шлях Ради Європи". Проєкт "Via Regia Ukraine" реалізується Державним історико-культурним заповідником міста Дубно командою у складі керівника установи Леоніда Кічатого, заввідділу туризму Миколи Мандзюка, провідного спеціаліста Андрія Герасимчука.

У планах також місячник із написання та поліпшення статей у Вікіпедії українською про найвизначніші пам'ятки серед міст Королівського шляху. Можливо, він також включатиме створення матеріалів про матеріальну культурну спадщину України іншими мовами".

Спеціальне журі визначить три переможні світлини у цій номінації, а також відзначить авторів найкращих фото з кожного міста. Також будуть відзначені найактивніші учасники. Переможців очікуватимуть дипломи та призи від проєкту "Via Regia Ukraine".

Сторінка спецномінації у Вікіпедії: http://viaregia.wlm.photo.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.