На Житомирщині згоріла дерев’яна церква XVIII століття

У селі Соловіївка Брусилівського району Житомирщини вогонь знищив дерев’яну церкву, побудовану у 1789 році

Як передає Укрінформ, про пожежу інформує Управління ДСНС у Житомирській області.

"20 серпня о 12:29 до Служби порятунку "101" надійшло повідомлення про пожежу в будівлі дерев'яної церкви, що в с. Соловіївка Брусилівського району. Загоряння виявив настоятель, зі свого будинку він помітив дим, що виходив з під даху церкви. Спочатку прихожани спільно з настоятелем розпочали гасіння власними силами, але зрозумівши, що не справляються, вони зателефонували до рятувальників", - йдеться у повідомленні.

Коли прибули рятувальники, то полум'я вже повністю охопило дах церкви. Гасіння ускладнювала відсутність в селі джерела води, через що пожежники 8 разів їздили дозаправляти воду в сусідні населені пункти.

 

Пожежу ліквідували, але вогонь знищив будівлю церкви. Вдалося врятувати церковне майно та житловий будинок поруч із храмом.

За попередньою версією рятувальників, причиною займання могло стати коротке замкнення електромережі.

Як уточнив голова Брусилівської ОТГ Володимир Габенець, у Соловіївці згоріла церква Святителя Миколая, побудована у 1789 році. Він додав, що на храмі збиралися найближчим часом змінювати куполи.

Відомо, що дві статуетки євангелістів із цієї церкви знаходяться в Національному художньому музеї.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.