У Харкові увічнили мистецтвознавця Стефана Таранушенка. ФОТО

Меморіальну дошку досліднику церковної архітектури, музейнику Стефану Таранушенку відкрили на вулиці Мироносицькій, 76 у Харкові.

Про ініціативу встановлення пам'ятної дошки Суспільному розповів один з її учасників — видавець Олександр Савчук.

 

За його словами, благодійні кошти на пам'ятну дошку збирали близько трьох місяців, зголосилися 70 людей.

 

Стефан Таранушенко родом з Лебедина Сумської області. Тривалий час жив у Харкові, досліджував церковну архітектуру Лівобережної України, фотографував, робив заміри сакральних споруд на початку ХХ сторіччя, розповідає Савчук.

"Його основна заслуга в тому, що багато сакральної архітектури, тобто церков, він зберіг для нас, не дав їх зруйнувати. Він пояснював більшовикам, що це споруда дуже важлива з точки зору мистецтва й архітектури.

Він робив обміри, фотографії багатьох церков дерев'яних Лівобережної України. Потім вони будуть знищені в 30-ті роки. І тільки з його праць ми будемо знати, як же все це виглядало", — каже Савчук.

 

За словами Савчука, Стефан Таранушенко прожив у будинку на Мироносицькій 13 років — з 1920 по 1933 роки: "Саме з цього будинку його забирала НКВС — так він потрапив на заслання".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.