У Львові відкрили мурал, присвячений пам’яті Василя Сліпака. ФОТО

У понеділок, 29 червня, в четверту річницю від дня смерті українського соліста Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій на Сході України Василя Сліпака на вулиці Дорошенка у центрі Львова відрили мурал із його зображенням.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Наше основне завдання, щоб глядач відкрив для себе меседж: тут поєднані дві особи Василя – воїна та митця. Звичайно, перша – більша, бо вона в контексті сирої землі, це останній його бій, підсвічений сценічними софітами", - зазначив Святослав Владика, керівник групи митців "Sacred Universe", що працювала над проєктом.

 

За його словами, це третій мурал, створений у межах проєкту "Генії мікрорайонів". Загалом їх планується шість.

Мурал називається "Наш Сліпак — вічний міф". На війні у Василя був позивний "Міф", скорочено від Мефістофель, з опери "Фауст". Арія Мефістофеля була улюбленою у Сліпака, і він часто її виконував.

Як зазначив міський голова Львова Андрій Садовий, мурал має подвійне значення: по-перше, це монументальне мистецтво, а з іншої сторони – це естетичний вигляд міських будівель та благоустрій міста.

 

На відкритті муралу виступила Львівська державна академічна чоловіча хорова капела "Дударик", вихованцем і гордістю якої був Сліпак.


Довідково. Оперний співак Василь Сліпак багато років жив і працював у Франції, в паризькій опері. З початком війни на Донбасі повернувся в Україну, пішов добровольцем на фронт у 2015 році. 29 червня 2016 року брав участь у звільнені одного з сіл на Донеччині, де і був вбитий ворожим снайпером. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

 

Сліпак – кавалер ордена "За мужність" І ступеня, Герой України, кавалер ордена "Золота Зірка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.