У Швеції закликають демонтувати пам'ятник Карлу XII замінивши на Ґрету Тунберг

Заворушення у США розпалили пристрасті довкола пам’ятників по всьому світу. Ця хвиля докотилася і до Швеції, де колишній мер міста Умео Ян Бйорінге закликав прибрати пам'ятник «самовладному деспотові» Карлу XII, замінивши його рятівницею екології Ґретою Тунберг.

Про це пише шведська газета Aftonbladet.

Пам'ятник Карлу ХІІ та Ґрета Турнберг
Пам'ятник Карлу ХІІ та Ґрета Турнберг
Колаж: Anders Hellberg

"Заворушення в США розпалили пристрасті довкола пам'ятників. Але глава Шведської ради з національної спадщини Ларс Амреус став на захист пам'ятників гнобителям.

Багато істориків вважають, що пам'ятники відображають скоріше цінності тієї чи іншої епохи, ніж об'єктивну історичну реальність. Наша історія викладається в шкільних підручниках і музеях. Статуї ж ставляться, щоб насаджувати певні погляди", - заявив Бйорінге.

Амреус вважає, що зносити пам'ятники навіть цим "ненависним діячам" неправильно. Колишній мер сперечається з ним, стверджуючи, що знесення пам'ятників і стирання пам'яті про них – це не одне і те ж.

"Давайте скористаємося цифровими можливостями і замість кожної демонтованої статуї створимо інтерактивні презентації. За допомогою QR-коду або аналогічної технології відвідувач легко отримає відомості про той чи інший пам'ятник: коли і чому його встановили і навіщо знесли", - агітує він.

"Я висуваю міській раді наступну пропозицію: приберіть самовладного деспота Карла XII і поставте на його місце рятівницю екології Ґрету Тунберг. Або принаймні лауреата Нобелівської премії миру Дага Хаммаршельда. Обидва намагалися зробити світ гуманнішим і кращим", - підсумував він.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.