На Чернігівщині хочуть заґратувати портрети Леніна і Сталіна, щоб привабити туристів

У місті Новгород-Сіверський Чернігівської області скандальні портрети Леніна і Сталіна на водонапірній вежі хочуть заґратувати публічно, щоб привернути увагу громадськості до нової туристичної локації.

Про це кореспондентові Укрінформу повідомив Новгород-Сіверський міський голова Олег Бондаренко.

 
ФОТО: Sokolenko13 / Wikimedia Commons

"Думаю, що це треба зробити якось публічно, щоб привернути увагу до нової туристичної локації. Процес встановлення ґрат може стати привабливим для туристів та ЗМІ. Поки що подію відклали – коронавірус трохи вибив нас із колії", – сказав Бондаренко.

За словами міського голови, ідея заґратувати мозаїчні зображення комуністичних лідерів, як і пам'ятник Леніну, була в нього давно. Адже "Ленін за ґратами", на його думку, міг би суттєво збільшити наплив туристів до Новгорода-Сіверського.

Однак на виконання закону про декомунізацію пам'ятник довелося демонтувати. А от портрети вождів тоталітаризму з башти не прибрали, бо не вважають їх символами комуністичного режиму.

Тепер же, отримавши підтримку голови Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Антона Дробовича, чекають нагоди повісити на них ґрати й поруч – табличку з написом: "Кати українського народу".

Нагадаємо, що за демонтаж зображень Леніна і Сталіна на башті в Новгороді-Сіверському тривалий час боролися громадські активісти та співробітники УІНП.

У вересні 2018 року прокуратура Чернігівської області відкрила кримінальне провадження за фактом пропаганди в місті символіки комуністичного режиму. Його розслідуванням займаються слідчі Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області.

За словами Бондаренка, наразі триває експертиза мозаїчних зображень на предмет визначення, чи є вони об'єктами декомунізації.

Тим часом в УІНП змінилося керівництво. В одному з інтерв'ю новий голова інституту Антон Дробович назвав ініціативу влади Новгорода-Сіверського щодо заґратування скандальних портретів оригінальною і такою, що "відповідає духу креативної декомунізації".

Мозаїчні зображення Леніна і Сталіна розмістили в центрі Новгорода-Сіверського в 1930-х роках на водонапірній вежі 1901 року спорудження поряд із базарною площею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.