Картини з колекції Порошенко – цілі

ДБР зі штурмом вивезло з Музею Гончара митні декларації на картини з колекції Петра Порошенка

Проти пʼятого президента України Петра Порошенка відкрита кримінальна справа щодо незаконного вивезення предметів мистецтва за кордон. 25 травня мав відбутись допит у цій справі.

Однак, Порошенко на допит не пішов. Натомість організував у Музеї Гончара виставку картин, які він нібито вивіз за кордон із порушеннями. Разом із картинами на виставці мали бути представлені копії митних декларацій.

 

Виставку картин спільно відкривали Петро та Марина Порошенки. Подружжя вказувало, що усі охочі зможуть подивитись на картини після закінчення карантину і відкриття музею для відвідувачів.

За словами Порошенка, вони виставили роботи Айвазовського, Лагоріо, Котарбінського, Тропініна, Хмелюка та Рєпіна. Їх він нібито збирав десятки років.

Працівники Державного бюро розслідувань прибули до Музею Гончара. "Там проходять слідчі дії, які проводяться слідчими ДБР. Щодо змісту дій, які проводяться в Музеї Гончара, немає дозволу слідчого на їхнє оприлюднення", — повідомили в ДБР.

 

Директор музею Івана Гончара Петро Гончар заявив, що співробітники Державного бюро розслідувань не надали відповідного рішення суду та ввірвалися в музей, зламавши двері.

Згодом у музеї заявили: "Картини цілі. Декларації вилучені. Директор музею з адвокатами. Представники ДБР поїхали".

 

Український національний комітет Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) заявив, що "вважає неприпустимими дії представників Державного бюро розслідувань, що мали місце 26 травня 2020 р. у Національному центрі народної культури "Музей Івана Гончара" (м. Київ).

Співробітники Державного бюро розслідувань під час проведення слідчих дій у рамках одного з кримінальних проваджень застосували силу для проникнення у виставкове приміщення музею – зламали двері, виштовхнули директора – Петра Івановича Гончара, і заблокували вхід. Що відбувалося в цей час у приміщеннях музею – невідомо, оскільки співробітників Музею Гончара, народних депутатів, які прибули на місце, та журналістів всередину не пропускали. Представники поліції обмежилися спостереженнями та прийняттям заяв від директора музею та інших осіб.

ІКОМ України не вважає можливим давати оцінку змісту кримінального провадження і діям його фігурантів, це – компетенція правоохоронних органів. Водночас подібні дії працівників ДБР підважують принцип верховенства права та підривають суспільну довіру.

Музеї є публічним простором, місцем зберігання спільної спадщини і діалогу. Вони очікують від правоохоронних органів захисту і підтримки, а не агресії і насильства на межі актів вандалізму. Останній раз правоохоронці вдиралися до приміщення музею силою у січні 2014 р. Ця практика має бути назавжди викорінена.

Вимагаємо від керівництва ДБР принести вибачення Петру Гончару і провести службове розслідування даного інциденту".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.