Картини з колекції Порошенко – цілі

ДБР зі штурмом вивезло з Музею Гончара митні декларації на картини з колекції Петра Порошенка

Проти пʼятого президента України Петра Порошенка відкрита кримінальна справа щодо незаконного вивезення предметів мистецтва за кордон. 25 травня мав відбутись допит у цій справі.

Однак, Порошенко на допит не пішов. Натомість організував у Музеї Гончара виставку картин, які він нібито вивіз за кордон із порушеннями. Разом із картинами на виставці мали бути представлені копії митних декларацій.

 

Виставку картин спільно відкривали Петро та Марина Порошенки. Подружжя вказувало, що усі охочі зможуть подивитись на картини після закінчення карантину і відкриття музею для відвідувачів.

За словами Порошенка, вони виставили роботи Айвазовського, Лагоріо, Котарбінського, Тропініна, Хмелюка та Рєпіна. Їх він нібито збирав десятки років.

Працівники Державного бюро розслідувань прибули до Музею Гончара. "Там проходять слідчі дії, які проводяться слідчими ДБР. Щодо змісту дій, які проводяться в Музеї Гончара, немає дозволу слідчого на їхнє оприлюднення", — повідомили в ДБР.

 

Директор музею Івана Гончара Петро Гончар заявив, що співробітники Державного бюро розслідувань не надали відповідного рішення суду та ввірвалися в музей, зламавши двері.

Згодом у музеї заявили: "Картини цілі. Декларації вилучені. Директор музею з адвокатами. Представники ДБР поїхали".

 

Український національний комітет Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) заявив, що "вважає неприпустимими дії представників Державного бюро розслідувань, що мали місце 26 травня 2020 р. у Національному центрі народної культури "Музей Івана Гончара" (м. Київ).

Співробітники Державного бюро розслідувань під час проведення слідчих дій у рамках одного з кримінальних проваджень застосували силу для проникнення у виставкове приміщення музею – зламали двері, виштовхнули директора – Петра Івановича Гончара, і заблокували вхід. Що відбувалося в цей час у приміщеннях музею – невідомо, оскільки співробітників Музею Гончара, народних депутатів, які прибули на місце, та журналістів всередину не пропускали. Представники поліції обмежилися спостереженнями та прийняттям заяв від директора музею та інших осіб.

ІКОМ України не вважає можливим давати оцінку змісту кримінального провадження і діям його фігурантів, це – компетенція правоохоронних органів. Водночас подібні дії працівників ДБР підважують принцип верховенства права та підривають суспільну довіру.

Музеї є публічним простором, місцем зберігання спільної спадщини і діалогу. Вони очікують від правоохоронних органів захисту і підтримки, а не агресії і насильства на межі актів вандалізму. Останній раз правоохоронці вдиралися до приміщення музею силою у січні 2014 р. Ця практика має бути назавжди викорінена.

Вимагаємо від керівництва ДБР принести вибачення Петру Гончару і провести службове розслідування даного інциденту".

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.