У Луцьку викрали історичний символ міста

У Луцьку вандали викрали статуетку символа міста – кликуна, встановлену біля Східноєвропейського національного університету.

Про це повідомляє пресслужба Луцької міської ради.

 

"Невідомим зловмисником було по-варварськи вирвано скульптуру кликуна, що знаходилась біля головного корпусу Східноєвропейського національного університету", – йдеться у повідомленні.

Це не перший подібний випадок у Луцьку. В листопаді 2019 року викрали мініатюрну скульптуру кликуна Зірка, яку встановили за тиждень до того на Театральному майдані. Тоді її вдалося повернути.

Ще раніше, у жовтні 2018 року, двоє вкрали іншу скульптуру кликуна, з вулиці Лесі Українки. Тоді викраденого кликуна також повернули місту.

Мініскульптури встановлюють в Луцьку у рамках започаткованого у 2015 році проекту "Луцький кликун".

Лучан, які можуть володіти будь-якою інформацією щодо крадіжки, просять повідомити поліцію, або зателефонувати в управління туризму та промоції міста Луцької міської ради за номером: 777 956, 777 924. Начальник управління: Катерина Теліпська (тел.: 050 202 81 88).


Довідка. Кликун – давній символ Луцька. В епоху Середньовіччя кликуни повідомляли населенню важливу для містян інформацію. У Луцьку, крім того, кликуни несли нічну варту у замку і "кликали" – постійно перегукувалися, а в разі пожежі чи нападу ворогів били на сполох. Саме ритуал "кликання" обумовив появу місцевої назви – кликун.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.