У райцентрі Семенівка на Полтавщині демонтували пам’ятник Чапаєву

У Семенівці днями демонтували погруддя Чапаєву. Про це повідомив голова громадської організації “Світанок”, співзасновник проєкту “Декомунізація. Україна” Вадим Поздняков

"Погруддя Чапаєву в райцентрі Семенівка, що на Полтавщині, цими днями демонтовано! Приклад сусіднім Лубнам, де досі стоїть такий пам'ятник", – зазначив пан Вадим.  Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" у Семенівці виконали після звернення громадської організації "Світанок" на гарячу урядову лінію.

Рішення про демонтаж прийняте виконкомом Семенівської селищної ради. Про це в офіційному листі повідомив заступник селищного голови С. Полупан. 

 
 

Нагадаємо, що на початку березня у селі Веселий Поділ Семенівської ОТГ було демонтовано передостанній в Полтавській області пам'ятник Лєніну.

"Очищення області від незаконної окупаційної російсько-більшовицької символіки триває. Комдив Червоної Армії Чапаєв ніяким чином не пов'язаний ні з історією України, ні Полтавщини зокрема. Водночас, Семенівський край дав Україні видатних діячів визвольного руху всеукраїнського масштабу: героя Крут Миколу Божка-Божинського, віце-президента Української головної визвольної ради Івана Вовчука (Федір Вовк) та ін. Але досі ці постаті мало знані серед земляків і ніяк не увічнені", – зазначив регіональний представник Українського інституту національної пам'яті на Полтавщині Олег Пустовгар. Він нагадав, що пам'ятник Чапаєву- не останній об'єкт, що підлягає декомунізації у Семенівському районі. Так, у с. Горошине досі не демонтовано  пам'ятник Енгельсу, у с. Калинівка – Свердлову, а у самій Семенівці – комсомольцю Івану Сухині.

Північно-Східний міжрегіональний відділ УІНП

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.