Помер радянський маршал-заколотник Язов

Колишній міністр оборони СРСР, останній радянський маршал, учасник заколоту ГКЧП Дмитро Язов помер у Москві 25 лютого 2020 року

Про це повідомляє Радіо Свобода з посиланням на Міністерство оборони Росії.

 

Дмитро Язов народився у 1924 році. Вступив до Червоної армії добровольцем під час війни у 1941 році. Брав участь в обороні Ленінграда і наступі в Балтії. З 1944 року - член ВКП (б). Двічі був поранений, нагороджений Орденом Червоної зірки за атаки в перших рядах.

Після війни закінчив Курси удосконалення офіцерів піхоти, навчався у Військовій академії. Брав участь у Карибській кризі, його механізований полк був перекинутий на Кубу, де повинен був оборонятися від потенційного вторгнення США. Очолював радянські війська, розміщені в Чехословаччині, Середньоазійському та Далекосхідному військових округах.

У травні 1987 року, після відставки маршала Сергія Соколова, знятого з посади через політ Маттіаса Руста, Язов призначений міністром оборони СРСР.

Язов був останньою людиною, якій було присвоєно звання маршала Радянського Союзу. Він був останнім міністром оборони країни, який брав участь у Другій Світовій війні. Наприкінці 1980-х років радянське партійне керівництво покладало на нього відповідальність за використання військ в союзних республіках, зокрема Литві. 

У ніч на 13 січня 1991 року радянські військові і спецпідрозділи силових органів захопили Вільнюську телевежу і будівлю Литовського радіо. Це сталося через рік після того, як республіка оголосила про відновлення своєї незалежності від СРСР. У подіях у Вільнюсі загинули 14 людей, сотні людей постраждали.

27 березня 2019 року Вільнюський окружний суд Литви заочно засудив Язова до 10 років позбавлення волі. Його звинувачували у створенні в 1990 році організованої групи військових і політиків, метою якої було повернення Литви до складу СРСР шляхом захоплення органів влади і стратегічних об'єктів. У квітні 2019 року Слідчий комітет РФ порушив справу проти литовських суддів за вирок Язову.

У серпні 1991 року Язов був членом ГКЧП. За його наказом у Москву було введено військову техніку. Після провалу путчу вирушив на переговори в Форос до Михайла Горбачова, де був заарештований. По телебаченню транслювалося його звернення до Горбачова, в якому він каявся за свою участь в ГКЧП і називав себе "старим дурнем". 

У 1994 році був амністований і звільнений з військової служби. В останні роки життя займав різні консультативні посади в російському Міністерстві оборони.

Влітку 2014 року на Всеармійських зборах офіцерів запасу в Москві Язов виступив проти військового вторгнення Росії в Україну. Він зазначив, що "подібні необдумані дії можуть привести до третьої світової війни". Однак в інтерв'ю того ж року маршал підтримав окупацію Росією Криму.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.