Спецпроект

Про серпень 1991-го. Три москвича загинули недаремно

Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що зараз усе саме так тому, що за свободу ми тоді, в 1991-му, заплатили всього трьома життями. А якби до влади хоча б на кілька років прийшли путчисти - народ би отримав щеплення від авторитаризму.

Хорошо, что невозможно заглянуть в будущее и, исходя из увиденного, сделать тот или иной выбор.

Потому, что, если бы ровно двадцать три года назад Владимир Усов, Илья Кричевский и Дмитрий Комарь вдруг увидели сегодняшнюю Россию во всей ее красе, они бы точно остались дома и пили водку с друзьями.

Как и десятки тысяч других, кто пришел в августе 1991 года к Белому дому [парламент радянської Росії, зараз - будинок уряду РФ] не потому, что "пипл тусуется", а осознанно, хоть и наивно мечтая о новой, демократической России.

И тогда бы, скорее всего, победил ГКЧП, и обреченный, уже трещавший по швам Союз попытались спасти эти несчастные фанатичные старики – с помощью танков и саперных лопаток, по-другому они просто не умели.

Эта попытка, я думаю, обернулась бы большой кровью, а результат в итоге все равно был бы один – распад Союза и другая Россия.

 В ніч з 20 на 21 серпня 1991 року бронетранспортери Таманської дивізії, які з наказу ГКЧП рухалися на Білий дім, спробували прорватися крізь барикади в тунелі під Садовим кільцем. В результаті загинуло троє молодих москвичів - Володимир Усов, Ілля Кричевський і Дмитро Комар. Це були єдині жертви путчу ГКЧП. Всі троє стали Героями Радянського Союзу

23 года спустя мы по-прежнему живем в самодержавной стране с несвободным и, по большому счету, не очень-то и стремящимся стать свободным обществом. Обществом, страдающим затяжным маниакально-депрессивным психозом – как человек, потерявший себя во времени и пространстве.

Соцопросы показывают, что большинство поддержало бы сейчас ГКЧП, а не Горбачева или Ельцина.

Возможно, правы те, кто утверждает, что все именно так потому, что за свободу мы тогда, в 1991-м, заплатили всего тремя жизнями.

А, окажись на пару лет у власти ГКЧП (или, как потом говорили, коммунисты в 96-м) – народ бы раз навсегда получил прививку от авторитарного и имперского реваншизма.

Конечно, это все бесполезная гипотетика, а реальность такова, что сейчас мы уверенно выходим на очередной виток многострадальной русской спирали-сансары, подсознательно распевая нашу единственную мантру "Авось!"

Прекрасно понимая все это, я хочу поделиться с вами убежденностью: Илья Кричевский, Дмитрий Комарь и Владимир Усов погибли не напрасно. И те тысячи, что пришли "спасать демократию", сделали свое большое дело.

Раньше, позже, но Россия станет именно тем свободным, сильным и умным государством, о котором мы все тогда мечтали. Да, "цена вопроса" уже оказалась и еще окажется выше, чем мы могли представить. Взросление без боли и разочарований (в том числе в себе самом) невозможно.

Предлагаю каждому, кто мечтает о том же, помнить эту простую истину и не опускать руки.

Автор: Станіслав Кучер

Джерело: Сноб

Дивіться також:

1991: прес-конференція ГКЧП у Москві. ВІДЕО

1991: офіціоз програми "Время" про ГКЧП і Кравчука. ВІДЕО

Початок кінця. Радянський Союз помирав під "Лебедине озеро"

15% українців вважають, що перемога ГКЧП зробила б їхнє життя кращим

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Брежнєва

1991: Союз убив сам себе. ВІДЕО

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.