Спецпроект

У Берліні встановили урну з прахом жертв Голокосту, але єврейські організації розкритикували акцію

Акцію провели художники-провокатори з «Центру політичної краси» відомі своїми гучними акціями: вони встановлювали копію Меморіалу жертвам Голокосту навпроти будинку ультраправого політика і викрадали хрести з набережної біля Рейхстагу.

Цього разу вони провели акцію, присвячену жертвам концтаборів, однак її не схвалила навіть організація колишніх в'язнів Освенціма, повідомляє Bird in flight з посиланням на ВВС.

 
Фото: Zentrum für Politische Schönheit

Активісти німецького арт-об'єднання "Центр політичної краси" (ZPS) 2 грудня провели в Берліні акцію проти неонацизму. Для цього вони встановили навпроти Рейхстагу урну, наповнену прахом жертв Голокосту.

Активісти стверджують, що помістили туди останки жертв, виявлені біля таборів смерті на території Німеччини, Польщі та України. Протягом двох років члени арт-об'єднання проводили розкопки в 23 місцях масових вбивств. На урні вони написали "Пам'ятати – значить боротися".

 
Фото: Zentrum für Politische Schönheit

Але через кілька днів художникам довелося вибачитися: Міжнародний комітет Аушвіц (організація колишніх в'язнів Освенціма) і деякі єврейські лідери визнали установку урни з прахом образливою.

Центральна рада євреїв в Німеччині заявила, що хоча її члени вітають боротьбу з ультраправими, акція ZPS викликає побоювання.

"Вона (акція - ред.) порушує єврейський релігійний закон про те, що не можна турбувати мертвих", - пояснив глава комітету Йозеф Шустер. На його думку, перш ніж збирати останки, активістам слід було проконсультуватися з рабином.

Цього тижня урну повинні демонтувати.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.