У Сумах відкрили музей російсько-української війни "Криївка Слави". ВІДЕО

У двох кімнатах навчального закладу розмістили експонати, привезені з зони бойових дій, у тому числі Донецького аеропорту.

У Сумах живе найстарший його захисник, йому зараз 74 роки. Наймолодший "кіборг", сумчанин із позивним "Сєвєр", загинув там у листопаді 2014 року, - повідомляє UA.Cуми.

 

"Сергій Табала, він же "Сєвєр" - наш наймолодший кіборг, який загинув у Донецькому аеропорту. Друг "Ділі" - мешканець Конотопа, який навчався у нашому Педагогічному університеті. "Фугас" - Едік Лобода з с. Підопригори.

Він останнім часом воював у Добровольчому українському корпусі, потім певний час мешкав у м. Суми, потім вступив до лав 24-ї бригади імені Короля Данила. На превеликий жаль, загинув у м. Мар'їнка в цьому році 3 липня", - розповідає командир 20-ї резервної сотні ДУК "Правий сектор" Сергій Супрун.

Серед тих, хто в строю – найстарший "кіборг" України – Олександр Салов із позивним "Тінь". Чоловіку цього року 74-ри. Разом із "Сєвєром" він захищав Донецький аеропорт.

Експозиція постійна, буде поповнюватися експонатами. Поки музей не має екскурсоводів, говорить директорка навчального закладу Юлія Котлярова.



Довідково. "Криївка Слави" - це Всеукраїнський проєкт по створенню в усіх обласних центрах музейних кімнат, присвячених російсько-українській війні нашого часу. На стендах розміщують оповіді про земляків, які захищали та захищають Україну на Сході.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.