Держава взяла під охорону будинок "Слово" та ще 11 об'єктів по Україні. СПИСОК

12 об'єктів культурної спадщини національного значення на Харківщині, Дніпропетровщині, Львівщині та Одещині уряд вніс до Державного реєстру нерухомих пам'яток. У списку - будинок письменників "Слово", будівля Галицького сейму, храми та інші історичні споруди.

Відповідну постанову ухвалив Кабінет Міністрів України на засіданні 21 серпня, повідомляє Урядовий портал.

"Ми молода держава, але з тисячолітньою історією, і ті пам'ятки, які в нас є, дають нам великі сенси та усвідомлення свого славного історичного коріння, саме тому дуже важливо зберегти цю культурну для наших нащадків", – наголосив Міністр культури України Євген Нищук.

У Дніпропетровській області пам'ятками стали: 

- Будинок громадського зібрання (1912 рік, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 6);

- Будинок міської управи (1903 рік, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 47);

- Будинок земської лікарні (1837-1845 роки, м. Дніпро, пл. Соборна, 14);

- Вознесенська церква (1824 рік, с. Семенівка Криничанського району).

6 об'єктів внесли в реєстр у Львівській області:

- Будинок канцелярії Галицького сейму (1907- 1909 роки, м. Львів, вул. Листопадового чину, 5а);

- Адміністративний будинок (1886 – 1887 роки, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 16)

- Будівля Галицького сейму (1877 – 1881 роки, м. Львів, вул. Т. Костюшка, 9);

- Каплиця св. Параскеви (1739-1741 роки, с. Підкамінь Бродівського району);

- Монумент (XVII століття, с. Новий Милятин Буського району);

- Каплиця Богоявлення Господнього (1600 рік, 1762 рік, с. Новий Став Кам'янка-Бузького району).

В Одесі пам'яткою визнали палац (об'єм фасадної будівлі) за адресою Приморський бульвар, 9 (1829-1830 роки, середина ХІХ століття, 1949 – 1953 роки).

У Харкові таким став житловий будинок "Слово" (1926-1929 роки, 1930 – 1996 роки, вул. Культури, 9), де в радянський час жили відомі нині письменники. Багато з них зазнали репресій у 1930-ті роки.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.