УІНП звернувся до Кернеса щодо проспекту Жукова

Український інститут національної пам'яті звернувся до міського голови Харкова Геннадія Кернеса щодо перейменування проспекту Петра Григоренка на честь Георгія Жукова. Такі дії є порушенням закону.

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук Голова ІнститутуВолодимир В’ятрович.

Фото: UA: Харків
Фото: UA: Харків

«Можливе присвоєння будь-якому об’єкту права власності (об’єкту топоніміки) у м. Харкові імені Георгія Жукова суперечитиме вимогам частини шостої статті 3 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» – йдеться у повідомленні.

«Звертаємо також увагу на те, що законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили, зокрема, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі № 806/990/16, постановами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2017 у справі № 335/9058/16-а 2-а/335/7/2017 та від 23.11.2016 у справі № 335/6482/16-а  2-а/335/194/2016.» - повідомив Голова УІНП

«Інформуємо, що у разі вчинення Харківською міською радою або будь-якими посадовими особами органів місцевого самоврядування м. Харкова дій або прийняття рішень щодо присвоєння імені Георгія Жукова будь-яким об’єктам права власності (об’єктам топоніміки) м. Харкова Український інститут національної пам’яті буде звертатися до Генеральної прокуратури України щодо визнання відповідних дій неправомірними та скасування відповідних рішень у судовому порядку та притягнення винних осіб до відповідальності» - зазначив В. В’ятрович.

«Звертаємо також увагу на те, що згідно з частиною другою статті 4361 Кримінального кодексу України дії щодо поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, вчинені особою, яка є представником влади, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої» - резюмував Голова Інституту.

Нагадуємо, що раніше на сайті Харківської міськради були оприлюднені дві петиції. Одна з пропозицією прибрати намет на пл. Свободи. Друга — про те, щоб повернути одному з проспектів Харкова його історичну назву — ім. маршала Жукова.

«Я думаю, що якщо ці дві петиції наберуть необхідну кількість голосів, а це 5000, я зроблю все, що від буде залежати від міської влади, щоб втілити запропоноване у життя» - прокоментував Г. Кернес ці петиції у себе в Фейсбук.

Читайте також:

У центрі Харкова розтрощили знак на честь проголошення суверенітету України. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.