Нащадки жертв Великого терору виступили проти розкопок могил у Сандармосі

Нащадки ростріляних в урочищі Сандармох виступили з відкритим листом до російських урядовців і Російського військово-історичного товариства проти розкопок на місці поховань.

Приводом до листа стали розкопки, зініційовані Російським військово-історичним товариством (рос. РВІО), з метою пошуку червоноармійців, розстріляних фінами під час Зимової війни 1939—1940 років.

Текст відкритого листа опублікував сайт Міжнародного товариства "Меморіал".

Підписанти листа стверджують, що немає документальних підстав вважати, що на території меморіального кладовища "Сандармох" є захоронення радянських полонених.

 Розкопки в урочищі Сандармох почалися 27 серпня. Фото: Сергій Маркелов

Меморіал у Сандармосі виник у 1997 році, коли експедиція товариства "Меморіал" за сприяння карельської влади знайшла 236 розстрільні ями таємного могильника НКВД, в яких захоронена 6241 жертва розстрілів 1837—1938 років.

"Проведення розкопок РВІО загрожує порушити цілісність меморіального кладовища, потривожити спокій померлих. Сандармох це не безіменний ліс і не болото, а доглянута, відвідувана, окультурена й загальновизнана пам’ятником територія. Ні в 1997 році, ні пізніше ми не вимагали ексгумації й перезахоронення рештків наших рідних. Ми погодилися на те, щоб ця територія була цілком не займана, і вдячні тим, хто знайшов це місце, а також владі за те, що вона залишила його й зебрегла до сьогоднішнього дня в історичних межах, де всі розстрільні ями чітко позначені, збережені ландшафт, дороги й дерева", — пишуть нащадки репресованих громадян у листі.

Вони закликають не чіпати землю й надалі: "Ми проти проведення тут нових розкопок, для яких немає докементально підтвердженого і науково доведеного підґрунтя. Ми проти воскресіння міфічних версій про радянських військовополонених,нібито розстріляних фінами в Сандармосі".

Відкритий лист, адресований до Міністерства культури Російської Федерації, Уряду Республіки Карелія, Управління з охорони об’єктів культурної спадщини Республіки Карелія, адміністрацію "Медвеж’єгорського муніципального району" та Російського військово-історичного товариства і його відділення в Ленінградській області підписали понад 60 внуків, правнуків та інших родичів репресованих, які покояться в Сандармосі. Лист є відкритим для нових підписів.

З 27 серпня Ленінградське відділення Російського військово-історичне товариства, головою якого є чинний міністр культури РФ Володимир Мединський (відомий своїми конфузами у сфері історії), проводить в Сандармосі "роботи з пошуку поховань в’язнів фінських концтаборів" та "встановлення щільності поховань".

Безпосередньо роботи виконують військовики 90-го окремого спеціального пошукового батальйону. Про участь професійних археологів нічого не відомо.

Меморіальний комплекс "Сандармох" є пам’яткою культури регіонального значення, і будь-які роботи на його території повинні здійснюватися лише після проведення державної експертизи проектної документації на неї і позитивного висновку за її результатами. Досі нічого не відомо про таку експертизу чи проектну документацію робіт.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.