У Запорізькій області пройде «українська весна»

До 100-річчя звільнення міста Запоріжжя та території сучасної Запорізької області від більшовиків у квітні 1918 року обласна влада разом із активними громадянами готуються вшанувати пам’ять національного спротиву.

Про це інформує Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА.

 

Упродовж 16-20 квітня 1918 року від окупантів було очищено Олександрівськ (сучасне Запоріжжя – ІП), Мелітополь, Бердянськ та встановлено українську владу в Гуляйполі. За радянських часів на подібні теми було накладено табу, лише останнім часом завдяки науковій діяльності Федора Турченка, Володимира Бондаренка, Юрія Щура населення області може дізнатись про "українську весну" на Запоріжжі.

Пам’ять героїв національної боротьби вже вшановують в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах області. Там проводять тематичні інформаційні години, уроки пам’яті, урочисті лінійки.

Школярам розповідають про перебіг національно-визвольних подій, уроки та причини поразки Української революції, життя і бойовий шлях полковника Петра Болбочана, Олександра Вишнівського, Марка Безручка, командирів селянської армії Нестора Махна.

Велика увага приділяється знаковим місцям революційних подій.

Приміром, 16 квітня відкриють меморіальну дошку Українським січовим стрільцям на залізничному вокзалі "Запоріжжя-1". А вже наступного дня з’явиться інформаційна дошка на честь учасників вільнокозацького руху на будинку по вул. Поштова, 73. 100 років тому тут працювала міська електростанція, за контроль над якою тривали жорстокі бої між українськими загонами та червоними окупантами.

18 квітня на згадку про волонтерів Олександрівська, які годували, одягали та озброювали воїнів Другої самокатної сотні Запорізького корпусу армії УНР, встановлять пам’ятну дошку на поліклініці військового шпиталю по вул. Військкоматська, 3.

До кінця весни на честь 100-річчя Кримського походу Петра Болбочана встановлять пам’ятну дошку на станції "Мелітополь". До слова, після звільнення міста комендантом вокзалу призначили Бориса Дивідіва, у майбутньому відомого українського письменника Бориса Антоненка–Давидовича.

Також меморіальні та інформаційні дошки пов’язані із подіями 100-літньої давності встановлять у с. Біленьке та с. Лисогірка Запорізького району, с. Приморське Василівського району .

До святкувань долучиться колектив Національного заповідника "Хортиця" та представники громадських організацій, що започаткують дубову алею і встановлять хрест на честь захисників України початку минулого століття.

Нагадуємо, що днями у Прилуках відкрили меморіальну дошку Андрію Лівицькому.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.