Лисичанськ отримав премію «Бельгійська спадщина за кордоном»

Комплекс споруд міста, що на Луганщині потрапив до п’ятірки номінантів конкурсу, який щорічно проходить за підтримки фонду короля Бельгії (Belgian Heritage Abroad Award 2017).

Диплом 22 лютого вручив місцевому краєзнавчому музею посол Бельгії в Україні Люк Якобс, повідомляє кореспондент Радіо Донбас Реалії, проекту Радіо Свобода.

 Будівля лікарні кінця 19-го століття, Лисичанськ

"Я дуже радий, що в Лисичанську є бельгійська спадщина. Наше керівництво було здивоване і вражене, що вона збереглася. І інформація про нього збереглася. Ми надалі будемо планувати, як підтримувати цю спадщину", – зазначив Якобс.

Наприкінці ХІХ-го століття бельгійські підприємці отримали від Російської імперії дозвіл інвестувати у промисловість регіону і побудували в місті повноцінний комплекс, який включав промислові та соціальні об’єкти.

Був збудований найбільший на той час в Європі содовий завод, а також вся необхідна для життя інфраструктура – лікарня, школа, будинки для будівельників та інженерів, а також гуртожитки для місцевих працівників. Всього було збудовано 33 об’єкти, з них до цього часу збереглися 30.

"Ми можемо помітити, що подібних архітектурних будівель в місті Лисичанську та прилеглих містах немає. Тобто був залучений іноземний капітал, іноземні інженери, і ці будівлі дуже відрізняються за своїм архітектурним стилем. В основному, все побудовано в стилі модерн", – розповіла директор Лисичанського краєзнавчого музею Ніна Бондар.

За її даними, лише 2 об’єкти сьогодні мають статус пам’ятника архітектури, решта навіть не перебуває на балансі міста, що може привезсти до втрати цих цінностей.

Нагадуємо, що днями на Донбасі встановили меморіальну дошку сотнику УНР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.