Московський міст вже не Московський. Нові перейменування у Києві

Відтепер міст носитиме назву - Північний. "За" на засіданні ради 22 лютого проголосували 82 депутати.

Про це повідомляє "Українська правда".

 Північний міст. Фото: "Українська правда"

Заступник голови Київської міської державної адміністрації Олексій Резніков, представляючи проект рішення пояснив, що таким чином мосту повертається проектна назва.

Київрада також ухвалила низку інших рішень зокрема щодо уточнення назв вулиць згідно законів української мови за рекомендацію мовних інститутів.

Так провулок Овражний отримав назву Яровий, вулицю Огуречну перейменовано на Огіркову, Охотську на Мисливську, Лагерну на Табірну, Молдавську на Молдовську, провулок Бутишев на Бутишів та ін.

Також депутати "декомунізували" вулицю імені французького комуніста Анрі Барбюса, перейменувавши її на честь видатного українського військового діяча Василя Тютюнника.

Вулиця Кіровоградська отримала ім'я героя АТО Володимира Брожка, який загинув на сході України.

Сквер Іванова в Печерському районі столиці перейменовано на Латвійський.

Парк Дружби народів перейменували на парк Муромець – за назвою острова, де він розташований.

Перейменовано вулицю Ванди Василевської у Шевченківському районі на вулицю Богдана Гаврилишина.

Також нардепи дали назви кільком безіменним скверам у столиці.

Повний перелік перейменованих об'єктів публікує секретар Київради.

Нагадуємо, що нещодавно станція метро "Петрівка" в Києві стала "Почайною".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.