У Москві урочисто відкрили монумент конструктору автомата Калашникова. ФОТО

19 вересня в Москві урочисто відкрили пам’ятник визначному російському зброяреві Михайлу Калашникову. Цього дня Російська Федерація відзначає День зброяра.

Автором композиції висотою 7,5 м став народний художник РФ Салават Щербаков, передає РІА "Новости". На церемонії були присутні міністр культури Росії Володимир Мединський, донька контруктора Олена, представники міської адміністрації Москви та інші.

 Фото: РІА "Новости"

"Це дуже незвичайний пам’ятик, тому що Михайло калашников — в деякій мірі Кулібін ХХ століття, уособлення найкращих рис російської людини. Незвичайна природна обдарованість, простота, чесність, організаційний талант – усе те, що дозволило створити цілу лінійку зброї із захисту батьківщини, серед якої, звісно, автомат Калашникова — справжній культурний бренд Росії", — сказав він.

 Фігура зброяра тримає в руках автомат АК-47 - перший із серії знаменитих автоматів, які брали участь у всіх конфліктах другої половини ХХ-го і початку ХХІ століть. Фото: РІА "Новости"  

У художній композиції монумента позначено фігуру земної кулі й образ святого Георгія переможця як "символи збереження миру й перемоги над "силами зла".

Ініціатором встановлення пам’ятника виступило Російське військово-історичне товариство, головою якого є сам міністр Мединський.

 Барельєв на постаменті із зображенням автоматів і кулеметів, створених М. Калашниковим. Фото: Владислав Шатило / РБК.

Під час церемонії відкриття, за даними РБК, громадянин Андрій Кисельов вийшов на одиничний пікет із плакатом "Конструктор зброї = смерті конструктор". Його затримала поліція, провела роз’яснювальну бесіду, після чого пікетувальник повернувся до пам’ятника, де його затримали вдруге.

Також критично висловився щодо пам’ятника відомий російський рок-музикант Андрій Макаревич.

"Ну добре. Пам’ятник Калашникову. Нехай нам буде чим пишатися. Якщо підрахувати, скількох людей на планеті вбито з його зброї, вийдуть мільйони… Добре. Хай Калашникову. Але чому така бездарна, потворна скульптура? навіть у радянські часи цей істукан не пройшов би худраду. Ну що ж ми так сптворюємо своє місто, ганьбимося перед усім світом?", — написав Макаревич у себе на "Фейсбуці".

Нагадаємо, Михайло Тимофійович Калашников помер 23 грудня 2017 року в віці 94 років. Підбірку історичних фотографій, де зображений АК, дивіться тут.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.