Суд скасував повторне перейменування декомунізованих вулиць у Баштанці

15 червня Баштанський районний суд Миколаївської області визнав протиправним та скасував рішення Баштанської міської ради щодо зворотного перейменування вулиць, перейменованих у рамках декомунізації.

Про це інформує прес-служба прокуратури Миколаївської області.

"Миколаївщина – патріотичний край, де вшановують пам'ять Героїв Небесної Сотні, схиляють голови перед загиблими захисниками країни та підтримують воїнів у зоні АТО, тому, сподіваємось, що цей випадок буде уроком і пересторогою для інших не допускати в подальшому демонстрацій та будь-яких проявів символів "тоталітарного комуністичного режиму", – йдеться у заяві відомства. 

Як повідомляла "ІП", 25 травня сесія міськради м. Баштанка Миколаївської області ухвалила повернути старі назви вул. Небесної Сотні, Підпільників ОУН, Д. Боровика і М. Василенка. Вони стали називатися, відповідно, вул. Баштанської Республіки, Васляєва, Ватутіна та Горького.

Український інститут національної пам’яті у листі на адресу Баштанської міської ради оскаржив дане рішення, а також спрямував відповідні звернення до СБУ та Генпрокуратури.

2 червня Миколаївська прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом повторного перейменування. Того ж дня Баштанський районний суд Миколаївської області призупинив дію відповідного рішення Баштанської міської ради.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.