Пам'ятник Щорсу пережив атаку вандалів. ФОТО

У фігурі коня в пам'ятнику радянському воєначальнику Миколі Щорсу зникла одна нога.

Фотографію пам'ятника виклав користувач "Фейсбуку" Vova Vorotniov

 

Мер Києва Віталій Кличко запевнив у коментарі "Українським національним новинам", що пам'ятник демонтують дуже швидко, але тільки після того, як в КМДА надійте відповідний дозвіл від Міністерства культури.

"Ми чекаємо відповідне рішення, тому що він знаходиться на балансі Міністерства культури, і після цього вже йде демонтаж, тому, що ми працюємо виключно в рамках діючого законодавства. Впевнений, що ми повинні дуже швидко це зробити [демонтувати пам’ятник — ІП], але проявів вандалізму не повинно бути. Це нецивілізований шлях", — зазначив В.Кличко.

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович так прокоментував подію:

"Про Щорса. Винними у нищенні скульптури є ті, хто стоять на заваді реалізації закону, який передбачає демонтаж такого роду пам'ятників і їх збереження у музеях.  А коня шкода. Коні не винні", — написав В'ятрович у "Фейсбуці".

Нагадаємо, що Микола Щорс (1895—1919) — комдив Червоної армії, герой Громадянської війни, канонізований радянською владою. Брав активну участь у збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919). Народився на Чернігівщині в м. Сновськ, яке з радянських часів і до 2016 року називалося "Щорс".

Пам'ятник Щорсу в Києві на бульварі Шевченка спорудили в 1954 році за проектом Михайла Лисенка, Миколи Суходолова й Василя Бородая. Скульптори — Олександр Власов і Олексій Заваров. За легендарною версією, позував для створення монумента сам Леонід Кравчук.

Дивіться також:

Місто Щорс декомунізували

На Франківщині знсли останній пам'ятник Щорсу

Монумент Щорсу перейменували на пам’ятник "Учасникам Української революції"

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.