Перепрошуємо. Пам’ятник Володимиру постраждав раніше. Спростування

Учора "Історична правда" опублікувала новину про те, що окрім пам’ятника Олені Телізі вандали залили фарбою монумент князю Володимиру Великому. Це не відповідає дійсності.

Редактор нашого сайта, який вдень брав участь у спонтанній толоці киян і відчищав від фарби пам’ятник видатної поетки, емоційно і некритично сприйняв інформацію, опубліковану в соціальних мережах.

Інцидент з пам’ятником Володимиру Великому стався 26 вересня 2016 року.  Плями на фото, яке ми мали необережність опублікувати вчора, ідентичні старим на вересневих фото.

Ми не маємо іншої можливості запобігти подальшому поширенню недостовірної інформації, ніж усунути її зі стрічки новин та повідомити про це наших читачів.

Ми цінуємо довіру наших читачів, прагнемо подавати тільки правдиві й актуальні відомості, тому нам дуже прикро за помилку. Просимо вибачення.    

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.