У Слов'янську відкрили меморіальну дошку капітану Ігорю Грішину

Це перша з двадцяти меморіальних дощок на честь борців за незалежність України, що їх Український інститут національної пам'яті відкриє в Донецькій та Луганській областях.

Меморіальну дошку капітану Збройних сил України Ігорю Грішину встановили при вході до школи № 13 (вул. Ясна, 9). У церемонії відкриття, що відбулася цієї суботи, 21 травня, взяли участь сестра загиблого героя Ірина Козадой, заступник міського голови Юрій Підлісний, керівник відділу обліку та збереження місць пам'яті УІНП Павло Подобєд, військові побратими, учні й викладачі школи.

 

Ігор Грішин родом зі Слов'янська, кадровий військовий. Після захоплення міста пішов добровольцем у Збройні сили України. Служив бортовим авіаційним техніком вертолітної ланки 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ. 2 травня 2014 року під час патрулювання Слов'янська його вертоліт Мі-24 збили з переносного зенітно-ракетного комплексу.

Ігор та його побратим загинули на місці, третій член екіпажу потрапив до полону. В Ігоря Грішина залишились дружина та дві доньки 1995 та 2005 року народження. 20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

"Саме завдяки таким людям, для яких присяга та слово честі – не просто гарні слова, сьогодні у Слов'янську можна спокійно вийти на вулицю, пенсіонери одержують пенсії, працюють школи, ходить громадський транспорт, люди одержують нормальні атестати про освіту, які визнаються в світі. Там, де є сьогодні Збройні сили України, там є нормальне життя.

Думаю, кожен, хто був у Слов'янську під час окупації, в цьому переконався. Тому сьогодні, відкриваючи цю дошку, я в першу чергу звертаюсь, школярі, до вас: ідучи до школи, звертайте на неї увагу. Це не просто шматок каменя. Це пам'ятний знак реальному чоловіку, який віддав за Україну, за свою сім'ю, за рідний Донбас найдорожче – власне життя. Якщо такі люди будуть для нас дороговказом, Україна зміниться", – зазначив на церемонії представник Інституту національної пам'яті Павло Подобєд.

 

Директор школи Анатолій Погорєлов розповів, що ця меморіальна дошка – один із етапів великої роботи із вшанування пам'яті всіх героїв, що загинули за Україну. Восени минулого року в шкільному музеї відкрили стенд, присвячений Ігорю Грішину.

Надалі заплановане оформлення окремої тематичної музейної кімнати за сприяння Українського інституту національної пам'яті, Асоціації дослідників військово-історичної спадщини "Плацдарм", волонтерів. Допомогти може кожен небайдужий громадянин.

Після церемонії Павло Подобєд прочитав для школярів лекцію "Уродженці Донеччини у боротьбі за незалежність України".

В рамках розпочатої цьогоріч програми Інститут національної пам'яті відкриє до кінця року на звільнених територіях 20 меморіальних дощок героям війни. Її буде продовжено і в наступні роки – меморіальними знаками "Борцям за волю України" вшановуватиметься пам’ять сучасних героїв та учасників українського визвольного руху у ХХ столітті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.