ВР ЗАТВЕРДИЛА ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ 175 МІСТ І СІЛ

Верховна Рада в рамках декомунізації ухвалила постанову "Про перейменування окремих населених пунктів та районів", відтак на мапі України з’явилося 175 нових назв замість тоталітарних топонімів радянського періоду.

Про це повідомили у прес-службі Українського інституту національної пам'яті.

На Донеччині місту Артемівськ повернуто історичну назву Бахмут. Відповідний район Донецької області змінив назву на "Бахмутський".

Місто Красний Лиман перейменовано на Лиман, Дзержинськ - на Торецьк.

Іллічівськ на Одещині отримав назву Чорноморськ, місто Червонозаводське (Лохвицький район Полтавщини) - Заводське.

Також відсьогодні остаточно змінили комуністичні назви шість смт, 163 села й селища.

Найбільше - 44 населених пункти - "декомунізовано" у Харківській області, на другому місці - Донецька область (33 н.п.), за нею – Чернігівська (25 н.п.).

Нові назви були запропоновані місцевими громадами та підтримані фахівцями УІНП.

Нагадаємо, у грудні 2015 - січні 2016 відбулися два засідання Комітету ВР з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, під час яких розглянули пропозиції органів місцевої влади щодо перейменування населених пунтів та районів.

За результатами цих обговорень і було винесена відповідна постанова.

Як відомо, в рамках реформи декомунізації нові назви замість радянських тоталітарних топонімів мають отримати 943 населені пункти України. Сьогодні ВР ухвалила рішення щодо перших 175 міст та сіл.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.