Декомунізацію виконано на 47% - Інститут нацпам'яті. ІНФОГРАФІКА

Понад тисячу вулиць перейменовано в обласних центрах — це 47% від запланованого. Також рішенням парламенту нові назви вже отримали п’ята частина міст та сіл.

До 21 лютого Верховна Рада України має визначитися з новими назвами для населених пунктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, а міські та сільські голови завершити перейменування місцевих топонімів.

За десять днів до завершення другого етапу декомунізації Український інститут національної пам’яті спільно з Українським кризовим медіа-центром піготували інфографіку про стан реалізації реформи.

На мапі України 4 лютого з’явилося 175 нових назв міст і сіл замість тоталітарних топонімів радянського періоду – 18% від того, що слід перейменувати.

Наприклад, на Донеччині перейменували місто Артемівськ на Бахмут, місто Красний Лиман на Лиман, а місто Дзержинськ на Торецьк, Іллічівськ на Одещині став Чорноморськом, місто Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області — Заводським. Нові назви були запропоновані місцевими громадами та підтримані Українським інститутом національної пам’яті, а відтак — проголосовані в парламенті.

Як відомо, 144 населені пункти з тоталітарними назвами розташовані на окупованих територіях, але і вони будуть перейменовані українським парламентом. У випадку із Кримом - після консультацій із Меджлісом кримськотатарського народу, які вже тривають.

1028 нових назв вулиць з’явилися тільки в обласних центрах країни. За винятком "декомунізованих" ще на початку 1990-х Львова, Івана-Франківська та Тернополя, а також - окупованих міст. Це 47% від запланованих перейменувань, які міські голови мають завершити до 21 лютого. Потім розпочнеться третій етап декомунізації і повноваження прийняття рішень про перейменування перейдуть до голів ОДА.  

 

"Лідерами" перейменувань місцевих топонімів стали Дніпропетровськ (316 нових назв), Харків (231 нова назва) та Вінниця (135), які завершили завдання на понад 90%. Маріуполь вже повністю замінив місцеві тоталітарні топоніми — 78 позицій. В "аутсайдерах" опинилися Полтава, Одеса, Суми, Миколаїв та Херсон. Нагадаємо, що за невиконання закону громадськість через суд може притягнути до відповідальності мерів міст.

Також під перейменування потрапляють 105 ЗМІ, 15 з яких зараз реєструють нові назви, а для 30 — скасували свідоцтво про реєстрацію, 21 ЗМІ виходить під окупацією.

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що перейменовані будуть усі населені пункти та топоніми, які підпадають під дію закону:

"Чи виконувати закон — не тема для дискусій. Громадам виділили достатньо часу, аби вони визначилися із новими назвами. Багато громад вповні скористалися нагодою для такої дискусії. На жаль, місцева влада частини міст та сіл, уникаючи виконання закону, позбавила мешканців можливості приймати рішення про майбутню назву. Тепер рішення прийматиме парламент".

Також В’ятрович додав, що дані, які оприлюднюються сьогодні, дуже швидко змінюються. Він високо оцінює прогрес в очищенні мапи країни від символів тоталітарної пропаганди.

"Після місцевих виборів, коли люди отримали змогу спокійно, без політичних маніпуляцій, вести розмову про майбутні назви, декомунізація значно прискорилася".

Голова Інституту національної памяті висловив певність, що закон буде виконано вчасно і в повному обсязі. Адже на черзі - третій етап реформи.  

І. Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.