УІНП ЗАКЛИКАВ МІСЦЕВІ РАДИ ПОСПІШИТИ З ДЕКОМУНІЗАЦІЄЮ

Український інститут національної пам'яті (УІНП) закликав місцеві ради до 21 грудня надіслати на розгляд експертної комісії УІНП пропозиції нових назв для населених пунктів, що підлягають перейменуванню згідно з "декомунізаційними" законами.

Про це повідомляється на сайті УІНП.

Після 21 листопада 2015 року, згідно з законом "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", повноваження щодо перейменування населених пунктів переходять до Верховної Ради України.

ВР діятиме на підставі рекомендацій УІНП, - наголосили у відомстві.

Інститут звертається до новообраних міських, селищних та сільських голів населених пунктів, які не встигли у встановлений термін подати звернення до Верховної Ради, із закликом якнайшвидше провести консультації зі своїми територіальними громадами та до 21 грудня надіслати в УІНП свої пропозиції нових назв – "для максимального врахування думки громади при визначенні нової назви населеного пункту".

Для розробки фахових рекомендацій Інститут створив експертну комісію з фахівців Національної академії наук.

До її складу увійшли спеціалісти з Інституту історії України, Інституту української мови, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського, представників Національної спілки краєзнавців України.

Ухвалені експертною комісією рішення щодо перейменування населених пунктів будуть подані до Верховної Ради України.

Разом з пропозиціями нової назви в УІНП рекомендують надсилати відповідні історичні довідки про населений пункт (час заснування, попередні відомі найменування, обставини перейменування після 1917 року тощо).

Нагадємо, що декомунізаційні закони, серед яких є й закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їхньої символіки, вступили в дію 21 травня 2015 року.

Згідно з законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" місцеві ради мали ухвалити рішення про нові назви до 21 листопада 2015 року.

Згідно з законами, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

На виконання закону місцеві ради повинні були провести громадські слухання територіальних громад, під час яких визначитися із новими назвами, й до 21 листопада 2015 звернутися до Верховної Ради України з поданням щодо нової назви.

В листопаді 2015 року новообраний міський голова Дніпропетровська Борис Філатов заявив, що перейменування міста не повинно нав'язуватись, якщо більшість мешканців - проти.

У вересні 2015 року міська рада Артемівська (Донецька область) проголосувала за повернення місту його історичної назви Бахмут.

У жовтні 2015 року депутати міської ради Дзержинська (Донецька область) перейменували місто в Торецьк.

Значна кількість місцевих рад не ухвалили рішень щодо нової назви та не звернулися до українського парламенту, наголосили в УІНП.

До 21 лютого 2016 року рішення щодо перейменування населених пунктів, чиї нинішні назви підпадають під декомунізаційні закони, прийме український парламент.

На сайті УІНП розміщено "рекомендаційний перелік" населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму та мають бути перейменовані. В інституті підкреслили готовність надати фахові відповіді на всі запитання, пов’язані із перейменуванням.

Інші матеріали за темами ДЕКОМУНІЗАЦІЯ та ТОПОНІМІКА

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.