У Києві "декомунізують" 23 вулиці і Московський міст

На одному з найближчих пленарних засідань Київська міська рада розгляне рішення про перейменування 23 вулиць, проспектів та площ столиці.

Про це повідмляє УНІАН із посиланням на прес-службу Київради.

Проект рішення "Про повернення історичних назв, уточнення назв, перейменування вулиць, проспекту, площ та провулків у місті Києві" був погоджений на засіданні постійної комісії Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків.

Згідно з проектом рішення:

у Голосіївському районі вул. Бубнова буде перейменована на вул. Маричанську, Чапаєвське шосе - на провулок Віто-Литовський, провулок Радянський - на провулок Владислава Заремби, проспект Червонозоряний - на проспект Валерія Лобановського (Голосіївський, Солом’янський райони);

у Святошинському районі вул. Картвелішвілі - на вул. Володимира Покотила, провулок Володимира Ульянова - на провулок Осінній, провулок Івана Федька - на провулок Якова Шульгина, вул. Антонова-Овсієнка - на вул. Володимира Наумовича, вул. Омеляна Горбачова - на вул. Ґалаґанівську, вул. Примакова - на вул. Рейнгольда Глієра;

у Печерському районі вул. Командарма Каменєва - на вул. Петра Болбочана;

У Солом’янському районі вул. Миколи Лукашевича - на вул. Івана Огієнка, бульвар Івана Лепсе - на бульвар Валентина Згурського, вул. Петровського - на вул. Івана Світличного;

У Оболонському районі площу Дружби Народів - на Оболонську площу, вул. Михайла Майорова - на вул. Петра Калнишевського, вул. Полупанова - на вул. Пріорську;

у Дніпровському районі площу Ленінградську - на Дарницьку площу;

у Шевченківському районі вул. Бабушкіна - на вул. Марка Безручка, вул. Блюхера - на вул. Ігоря Турчина, вул. Піка Вільгельма - на вул. Ружинську, вул. Пугачова - на вул. Академіка Ромоданова, вул. Котовського - на вул. Рогозів Яр (Подільський, Шевченківський райони).

Також, відповідно до проекту рішення, історичні назви повертають двом вулицям Києва: вулиці Якіра повертають назву вул. Древлянська (Шевченківський район) та вул. Кіквідзе – вул. Військовий шлях (Печерський район).

Крім того, в цей проект рішення включено перейменування Московського моста , який буде носити ім’я Георгія Фукса - автора більшості київських мостових переходів через Дніпро.

В прес-службі Київради зазначають, що всі назви пройшли громадські обговорення.

Нагадаємо, в листопаді 2015 року фахівець Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко повідомив, що у столиці на виконання законів про декомунізацію прийнято рішення про перейменування 55 вулиць, ще стосовно 66 вулиць рішення перебуває на різних стадіях ухвалення.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.