У Грузії знесли самовільно встановлений пам'ятник Сталіну

У селищі Шорапані Зестафонського району (Грузія) демонтували пам'ятник Йосипу Сталіну, самовільно встановлений депутатом місцевої сакребуло (райради) Кобою Гокалеїшвілі.

Про це повідомляє "Грузія-онлайн" із посиланням на прес-службу районної адміністрації.

Пам'ятник Сталіну в ніч на неділю з'явився в сквері, поряд із меморіальною дошкою на згадку про загиблих в 1941-45 роках. У ніч на понеділок на знак протесту місцеві жителі облили пам'ятник білою фарбою.

Влада Шорапані наголосила, що пам'ятник встановлено самовільно, без дозволу і обговорення.

Фото: lenta.ru

"Під час демонтажу депутат Гокалеїшвілі не давав можливості техніці і відповідним службам почати роботу на території, - додали у прес-службі. - Разом з ним знаходився ще один чоловік, який кидався камінням. На щастя, ніхто не постраждав. Довелося викликати поліцію, яка вивела цих двох осіб з території скверу".

Нагадаємо, у вересні 2013 року пам'ятник Сталіну було споруджено у грузинському місті Телаві. Фігуру вождя додали до місцевого монументу героям Другої світової війни. Того ж дня монумент облили червоною фарбою, міськрада Телаві наголосила, що пам'ятник споруджено без дозволу. Його демонтували.

Кілька разів погруддя Сталіна встановлювали в селі Акура (Телавський район, регіон Кахетія). Всі вони були демонтовані.

У листопаді 2012 року у грузинському селі Земо Алвані відновили пам'ятник Сталіну, демонтований у 2011-му.

У липні 2013 року повідомлялося про намір влади грузинського міста Горі відбудувати пам'ятник Сталіну, демонтований у 2010 році.

У травні 2012 року у Києві, Одесі і Львові встановили дерев'яні пам'ятники "Сталіну, який пісяє".

У квітні 2011 року громадськість Луцька змусила комуністів демонтувати намет у центрі міста, в якому комсомольці збирали пожертви на відновлення знищеного вибухом погруддя Сталіна в Запоріжжі.

В листопаді 2011 року департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено у травні 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. У грудні 2010 року невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 2011 року невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству так і не вдалося.

У 2010 році Апеляційний суд Києва визнав Сталіна одним із винних у вчиненні геноциду громадян УРСР у 1932-33 роках.

У 2013 році 74% громадян України вважали Сталіна жорстоким тираном, позитивно до його постатті ставилися 22% українців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.