У Києві "декомунізували" ще вісім зупинок

У зв'язку з поверненням вулицям і провулкам історичних назв з 19 листопада шість автобусних і дві тролейбусних зупинки отримали нову назву.

Про це інформує прес-центр Київпастрансу.

Згідно з рішеннями Київської міської ради від 8 жовтня, нові назви отримали наступні зупинки таких маршрутів міського транспорту:

В зв'язку з перейменуванням вулиці Марини Раскової на вулицю Євгена Сверстюка, зупинка автобусів №№42,87 "Вулиця Марини Раскової" (на вимогу) в напрямку ст. м "Осокорки" перейменовується на "Вулицю Євгена Сверстюка" (на вимогу).

Зупинка автобуса №104 "Вулиця Комсомольська" в обох напрямках перейменовується на "Вулицю Нектарна".

Зупинка автобуса №27 "Вулиця Червонопрапорна" перейменовується на "Вулицю Пирогівський шлях".

Зупинки тролейбуса №14 та автобуса №62 "Вулиця Сергія Струтинського", розташовані по вул. Бастіонній в обох напрямках і на вул. Дружби народів в обох напрямках для тролейбуса №43 та автобуса №51 перейменовуються на "Вулицю Болсуновську".

Нагадаємо, у жовтні 2015 року "Київпастранс" перейменував зупинки "Артема" і "Щорса".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.