ІЛЛІЧІВСЬК ПЕРЕЙМЕНУЮТЬ НА ЧОРНОМОРСЬК

На громадських слуханнях в Іллічівську (місто-супутник Одеси) мешканці міста прийняли рішення перейменувати його в Чорноморськ.

Про це повідомляє Ліга з посиланням на прес-службу Іллічівської міської ради.

На обговорення були винесені дві назви: Іллячевськ [на честь старозавітного пророка Іллі] і Чорноморськ.

"Після дискусії більшість присутніх - 348 учасників зборів, у тому числі міський голова Валерій Хмельнюк - підтримали голосуванням назву Чорноморськ. Проти проголосували 23 людини, утрималися - 14", - зазначили в міськраді.

За словами Хмельнюка, питання про затвердження нової назви портового міста буде винесено на наступну сесію міськради, оскільки робоча група мерії провела збори з приводу перейменування міста не тільки в Палаці культури, а й в найбільших трудових колективах.

Більшість учасників зборів підтримали назву Чорноморськ. Пропонувалися також назви: Сухолиманське, Іллячевськ, Пальміра, Бугоївськ, Іллінськ та Буговоград.

21 травня набув чинності закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їх символіки в Україні. На основі даних моніторингу Українського інституту національної пам'яті фахівці створили інтерактивну карту з 877 українських населених пунктів, які мають бути перейменовані до 21 листопада.

У вересні 2015 року міська рада Артемівська (Донецька область) проголосувала за повернення місту його історичної назви Бахмут.

У жовтні 2015 року депутати міської ради Дзержинська (Донецька область) перейменували місто в Торецьк.

Ці рішення повинна затвердити своїм голосуванням Верховна Рада.

У жовтні 2015 року у Волновасі (Донецька область) замість знести пам'ятник Чапаєву перейменували його на пам'ятник Козакові.

Нагадємо, що декомунізаційні закони, серед яких є й закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їхньої символіки, вступили в дію 21 травня 2015 року.

На основі даних моніторингу Українського інституту національної пам'яті фахівці створили інтерактивну карту з 877 українських населених пунктів, які мають бути перейменовані до 21 листопада.

Згідно з законами, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

На офіційному сайті УІНП можна знайти роз’яснення щодо зміни назв та демонтажу пам’ятних знаків, а також карту міст та містечок, що підлягають перейменуванню.

Інші матеріали за темою ДЕКОМУНІЗАЦІЯ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.