Меморіальну дошку Шептицькому відкрили в Києві. ФОТО

В Києві урочисто відкрили меморіальну дошку-барельєф митрополитові Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Андрею Шептицькому.

Меморіальний знак встановлено на міському будинку вчителя (вул. Володимирська, колишній будинок Центральної Ради), повідомили ІП організатори події.

Чин освячення меморіальної дошки здійснив глава УГКЦ блаженніший Святослав (Шевчук) і греко-католицьке духовенство.

Голова комітету із вшанування пам’яті Блаженного священномученика Омеляна Ковча Іван Васюник сказав: "В далекому 1917-му тут, у приміщенні Української Центральної Ради Андрея Шептицького з великим ентузіазмом вітала українська громада, і сьогодні цим барельєфом ми позначаємо його слід".

"Ми щойно були учасниками повернення Митрополита Андрея до Києва, але цим разом у його барельєфі, який ми урочисто освятили на фасаді цієї історичної будівлі", – звернувся до присутніх предстоятель УГКЦ.

Фото: УНІАН

Також участь у заході взяли віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, голова комітету з питань культури та духовності ВР Микола Княжицький, заступник міського голови Ганна Старостенко.

Ідея меморіального знаку на честь митрополита належить Любомиру Ведмедю. Утілив її скульптор Іван Микитюк за фінансової підтримки благодійного фонду "Гуманітарні ініціативи". Замовником виступив комітет із вшанування пам'яті Блаженного священномученика Омеляна Ковча.

Захід відбувся в рамках тижня Митрополита Андрея Шептицького в Києві. Відразу по освяченні меморіальної дошки в конференц-залі Будинку вчителя пройшла урочиста церемонія нагородження Відзнакою блаженного священномученика Омеляна Ковча п’ятьох благодійників та волонтерів української армії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.