Українські декомунізаційні закони презентували у Франції

Декомунізація стала невід’ємним елементом демократичних трансформацій країн Центральної та Східної Європи ще з початку 1990-х. Україна ж лише зараз безповоротно пориває зі своїм болючим тоталітарним минулим — про це розповіли керівники Українського інституту національної пам’ять під час робочого візиту до Парижу в червні.

"Відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, які призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Суть українського уроку в тому, що неподолане тоталітарне минуле деформує сьогодення, наближаючи його до своїх спотворених стандартів.

Тому про це минуле повинні пам'ятати не лише історики, але й політики, щоб справді реформувати країну, наблизити її до європейських демократичних зразків", — зазначає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

 

4 декомунізаційні закони голова Інституту Володимир В’ятрович та перший заступник голови УІНП Аліна Шпак презентували 18-23 червня в Парижі, зокрема у Фундації Роберта Шумана та Українському культурно-інформаційному центрі.

У заходах взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Олег Шамшур, колишній посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, Професор Університету Париж ІІ Філіп де Лара, генеральний секретар "Європейського форуму для України" Галина Аккерман, професор Римського університету "Ла Сап'єнца" Оксана Пахльовська, професор історії Сорбонського університету Франсуаза Том, колишній замміністра закордонних справ Грузії Торніке Горгадзе та ін.

Під час обговорення законів присутні ставили багато запитань, що підтверджує необхідність подальшої презентації у світі української політики національної пам’яті, зокрема процесів декомунізації. Адже уявлення про Україну часто спотворені історичними міфами чи завдяки російській пропаганді.

 

Володимир В’ятрович та Аліна Шпак провели ряд організаційних зустрічей. Відтак на другу половину року заплановано відкриття виставки "Україна у Другій світовій війні" у Парижі та розпочалася підготовка до проведення спільної наукової конференції у Києві.

Візит відбувся за сприяння Посольства України у Франції, Міжнародного фонду "Відродження" та Європейського форуму для України.

21 травня вступили у дію декомунізаційні закони. Мапа країни буде позбавлена тоталітарної символіки у назвах та пам’ятниках, а доступ до документів про репресії та злочини проти людства і людяності буде повністю відкрито.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.