Фільм про депортацію кримських татар отримав російську премію

Український фільм про депортацію кримських татар "Хайтарма" отримав премію "Ніка" в номінації "кращий фільм країн СНД і Балтії".

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Фільм режисера Ахтема Сейтаблаєва "Хайтарма" виробництва України отримав премію з рук спеціального представника президента Росії з міжнародного культурного співробітництва Міхаіла Швидкого.

У перекладі з татарської "хайтарма" означає "повернення". Фільм заснований на реальних подіях - депортації татарського населення півострова у 1944 році.

"Я переконаний, що мистецтво взагалі і кіно зокрема - найголовніше в нашому житті, воно набагато важливіше політики", - заявив Швидкой, вручаючи нагороду.

У цій же номінації "Ніку" отримав литовський фільм "Екскурсантка" Аудрюса Юзенаса.

"Ніка" - російська копія "Оскара", національна кінематографічна премія, заснована Російською академією кінематографічний мистецтв.

У травні 2013 року генеральний консул РФ у Криму Владімір Андрєєв назвав "Хайтарму" фільмом, який "спотворює історію Великої вітчизняної війни", і порадив кримським татарам "не замовчувати тему зрадництва".

Продюсером стрічки є російський громадянин Ленур Іслямов, якого називають одним із претендентів на представника кримських татар у самопроголошеному уряді Криму.

Трагічна сторінка в історії кримських татар показана через погляд прославленого льотчика, двічі героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана. 

Креативний директор телеканалу АТР Айдер Мурадосилов розповів, що сюжет фільму побудований на документальних фактах.

"У центрі сюжету – радянський офіцер із блискучою кар'єрою, який потім став двічі героєм Радянського Союзу, легенда Другої світової війни, льотчик-винищувач Амет-Хан Султан, - зазначив Мурадосилов. - Саме він, бойовий офіцер Радянської Армії, кримський татарин, стає учасником жахливих подій, які сталися з його родиною та його народом. Цю трагічну історію ми і спробували відтворити у нашому фільмі".

У кінострічці знялися відомі актори – Олексій Горбунов, Юрій Цурило, Андрій Самінін, Олексій Тритенко, Дмитро Суржиков. Місцями зйомок стали Алупка, Бахчисарайський район і Судак.

У масових сценах знімалися півтори тисячі кримчан з усього півострова, зокрема, люди похилого віку, які самі пережили депортацію 1944 року.

Дивіться також: "Трейлер фільму "Хайтарма". ВІДЕО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.