У Грузії поставили ще одного Сталіна. І одразу ж облили фарбою. ФОТО

Прем'єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі пообіцяв, що влада розберуться з ситуацією, пов'язаною з установкою пам'ятника керівникові СРСР у 1924-1954 рр. Йосипу Сталіну (Джугашвілі) в місті Телаві.

Пам'ятник радянському вождю був встановлений 1 вересня біля меморіалу героям Другої світової війни в Телаві при організації Спілки ветеранів та міжнародної організації "Сталініст".

У той же день, пізно ввечері, невідомі на знак протесту облили його червоною фарбою, повідомляє News Georgia.

"Я дуже педантично, обережно, але негативно - ясна річ, негативно - оцінюю діяльність Сталіна, - заявив Інванішвілі. - Це моє ставлення до цієї особистості. Що стосується пам'ятника, ми це з'ясуємо і відповідним чином відреагуємо", - заявив Іванішвілі.

Фігура Сталіна, додана до пам'ятника героям Другої світової в Телаві

Раніше голова сакребуло (міськрада) Телаві Димітрій Бочорідзе заявив, що міськрада не давала дозволу на встановлення пам'ятника.

 Пам'ятник через кілька годин біля встановлення. Фото:

У листопаді 2012 року у грузинському селі Земо Алвані відновили пам'ятник Сталіну, демонтований у 2011-му.

У липні 2013 року повідомлялося про намір властей грузинського міста Горі відбудувати пам'ятник Сталіну, знесений у 2010 році.

У травні 2012 року у Києві, Одесі і Львові встановили дерев'яні пам'ятники "Сталіну, який пісяє".

У квітні 2011 року громадськість Луцька змусила комуністів демонтувати намет у центрі міста, в якому комсомольці збирали пожертви на відновлення знищеного вибухом погруддя Сталіна в Запоріжжі. Після цього Волинський окружний адміністративний суд заборонив збір коштів у Луцьку на відновлення Сталіна.

В листопаді 2011 року департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. За його виготовлення комуністи заплатили 109 тисяч гривень.

28 грудня 2010 невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 31 грудня невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству так і не вдалося.

У 2010 році Апеляційний суд Києва визнав Сталіна одним із винних у вчиненні геноциду громадян УРСР у 1932-33 роках.

За даними соціологічних опитувань, 74% громадян України вважають Сталіна жорстоким тираном, позитивно до його постатті ставляться 22% українців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.