Спецпроект

У Львові розповіли про депортацію кримських татар

Вперше в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", розташованому у колишній катівні КГБ і гестапо, було порушено тему депортації кримських татар.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Тризуб і тарак-тамга стали символами цьогорічної "Ночі музеїв", присвяченої 25-літтю повернення кримських татар на рідні землі після депортації, організованої комуністичним режимом.

"Ось уже чверть століття, як наш народ повернувся додому, але ми не відчуваємо себе вдома, - зазначив співорганізатор заходу Алім Алієв. - Як і українці, ми тішимось із формальних атрибутів. Кримські татари та українці разом живуть на своїй Батьківщині, але, на жаль, не у тій країні, про яку ми мріяли".

Алім Алієв також наголосив, що народ кримських татар та український народ повинні триматися разом, адже тільки так можна щось змінити та досягнути бажаного.

"Національну пам’ять українців не можна відділити від історії інших народів, що проживають спільно з нами, — наголосив директор музею Руслан Забілий. — Зв’язок поміж людьми різних національностей в Україні сильніший, ніж ставлення влади до історії. Коли ми говоритимемо про проблеми кримських татар, що з ними сталося, то і вони краще розумітимуть нашу трагедію".

За словами Забілого, комунікація пам’яті — той фактор, який об’єднує Україну, Схід і Захід.  Головне — подавати людям інформацію, щоб вона спонукала думати, робити з цього висновки.

"Біль минулого не повинен позбавити нас світлого погляду в майбутнє", — сказав Алієв на своїй лекції "Хто такі кримські татари?", де він презентував етногенез, історію, національні символи та сучасний стан свого народу, а після того показав фото та розповів родинну історію своєї 87-річної бабусі Ніяр Халілової: як депортували її з сім’єю і як вони повертались потім на рідну землю.

Як відомо, 18 травня 1944 року почалась триденна депортація кримських татар — на спецпоселення вислали близько 200 тисяч кримців. Про нелюдські умови свідчить те, що за перші роки заслання загинуло 46% репресованих. Попри офіційний дозвіл ще у 1975 році, фактично повернутись на рідні землі радянська влада не дозволяла аж до 1989 року.

Читайте також:

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.