Спецпроект

ФБР розкрило найбільшу музейну крадіжку в історії

Федеральне бюро розслідувань США заявило про розкриття найбільшої музейної крадіжки в історії. Майже 23 роки тому, в 1990 р., був пограбований Музей Ізабелли Стюарт Гарднер в Бостоні.

Про це пише РБК-Україна.

Зловмисники винесли 13 предметів мистецтва на загальну суму 500 млн дол. Напередодні представники бостонського відділення ФБР заявили, що їм відомі особи викрадачів.

За словами співробітників спецслужби, підозрювані є членами кримінального угрупування, що базується в середньоатлантичних штатах США і Нової Англії. При цьому в ФБР відмовилися назвати імена злочинців. Агенти пояснили, що не можуть пред'явити звинувачення у зв'язку із закінченням строку давності кримінального переслідування.

Крім того, з'ясувалося, що викрадені твори мистецтва досі не знайдені. У ФБР припустили, що вони були вивезені в Коннектикут із Філадельфії і що злодії безуспішно намагалися продати їх близько 10 років тому.

Представники відомства зазначили, що в майбутньому обвинувачення можуть бути пред'явлені людині, у якої викрадені картини виявляться на руках, навіть якщо він був лише покупцем. Втім, після невдалої спроби грабіжників здійснити операцію у Філадельфії слід вкрадених предметів мистецтва був втрачений.

Прес-конференція ФБР була присвячена 23-й річниці пограбування Музею Ізабелли Стюарт Гарднер, яке було скоєно 18 березня 1990-го. Зловмисники, одягнені в поліцейську форму, проникли в будівлю і винесли з нього 13 експонатів, включаючи знаменитий "Концерт" Вермеєра, три полотна Рембрандта (в тому числі його єдиний морський пейзаж), а також роботи Мане, Дега і Говарда Флінка.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.