Спецпроект

Музей в Кореї стане "центром антиамериканського виховання"

Кім Чен Ин, який побував на будівництві нової будівлі Музею Перемоги у Вітчизняній визвольній війні (Корейська війна 1950-1953 років), заявив, що музей повинен стати "основним центром антиамериканського виховання в КНДР".

Про це пише siteua.org.

У липні минулого року Кім Чен Ин розпорядився провести реконструкцію цього музею у відповідності до вимог ери "сонгун" (пріоритет армії). За його словами, під керівництвом Кім Ір Сена "народ і армія молодої республіки змогли здобути велику перемогу у протиборстві з коаліцією на чолі з американськими імперіалістами і маріонетковим режимом Південної Кореї".

 "Це була перемога ідеології, стратегії, тактики і духу », - підкреслив перший секретар Трудової партії Кореї і перший голова Державного комітету оборони. Лідер оглянув відкриту площадку, де буде встановлено ​​значну скульптурну композицію на честь воїнів Корейської народної армії (КНА), а також виставлені зразки озброєнь.

В експозиції знайшлося місце для розвідувального корабля США "Пуебло". У 1968 році він був захоплений північнокорейськими прикордонниками в територіальних водах республіки недалеко від портового міста Вонсан на східному узбережжі Корейського півострова.

З тих пір корабель був одним з головних символів перемоги над "американським імперіалізмом". Раніше він стояв на якорі на набережній річки Тедонган в Пхеньяні. Гіди демонстрували відвідувачам відеофільм про інцидент із захопленням, показували рубку, нашпиговану шпигунською апаратурою, зачохлені кулемети і ряд документів, що підтверджують "злісні" наміри американців.

В захопленні корабля брало участь декілька північнокорейських катерів, а також авіація. У цьому інциденті загинув один американець, який намагався чинити збройний опір. Спроби здійснити на Пхеньян дипломатичний тиск з метою змусити відпустити моряків і повернути "Пуебло" успіхом не увінчалися. В результаті уряд США був змушений принести офіційні вибачення КНДР і дати письмові гарантії того, що подібні інциденти в майбутньому не повторяться.

Судячи з висловлювань Кім Чен Ина, в КНДР намічаються грандіозні заходи з нагоди 27-го липня, національного свята - 60-ї річниці перемоги у Вітчизняній визвольній війні. У столиці відбудуться військовий парад і наймасовіша в світі художньо-гімнастична вистава "Аріран".

Корейська війна завершилася в 1953 році підписанням угоди про перемир'я. Тому формально КНДР і США залишаються у стані війни.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.