СЬОГОДНІ - 75 РОКІВ З НАРОДЖЕННЯ ЧОРНОВОЛА

Сьогодні виповнилося би 75 років українському громадському та політичному діячеві, письменнику, публіцисту та дисиденту В’ячеславу Чорноволу.

Про це нагадує "День".

Чорновіл був одним із засновників національно-визвольного руху шістдесятників разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін.

4 вересня 1965 року разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції, після чого його спіткало  безробіття, почалися обшуки й допити.

У 1967 році він отримав 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників.

Вже 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу "Український вісник", в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. 1972 року його арештовують знову і засуджують до 6 років таборів і три роки заслання.

Це не завадило міжнародному визнанню: 1978 року він був прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. А 22 травня 1979 року його приймають до Української Гельсінської Групи.

Проте вже у 1980 році діяча було знову заарештовано до заслання за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту.

В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КГБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну.  Разом з М. Горинем і З. Красівським підписав звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ, ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС).

У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України, а в 1992 році став головою Народного руху України.

Однак у 1999 році життя діяча обірвалося - В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають загибель політичним убивством.

Посмертно Чорноволу присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена Держави (2000)  за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Читайте також:

13 років без Чорновола. ФОТОбіографія

Інтерв'ю з Тарасом Чорноволом про його батька

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.