"Регіонал" назвав дисидентів "дебілами, хворими, безмозглими" людьми

Народний депутат від Партії регіонів Василь Грицак образився на членів Гельсінської спілки з прав людини, які визнали його одним із лауреатів щорічної премії "Будяк року".

Цю премію правозахисники вручають людям, що протягом року найбільше спричинилися до порушення прав людини в Україні.

"Мені зателефонували й сказали, що хочуть вручити цю премію. Я сказав, що погоджуюсь тільки за однієї умови – якщо цю премію мені буде вручено в психіатричній лікарні, бо ви всі пацієнти цієї лікарні", – заявив Грицак у коментарі ТВі.

Василь Грицак отримав "Будяка" уже вдруге – цього разу за закон про єдиний державний демографічний реєстр, здобувши перемогу в номінації "За грубе порушення права на особисте життя“.

"Для мене це велике щастя, що група дебілів, хворих людей про мене згадали, - обхамив вибір експертів Грицак. - Безмозглі люди, які не мають жодної клепки, мене пам'ятають – це велика подія в житті".

Нагадаємо, що лауреатами антипремії "Будяк року - 2012", окрім Грицака, стали президент Віктор Янукович, екс-спікер Володимир Литвин, нардеп Віталій Журавський (автор законопроекту про наклеп), а також СБУ, МВС, та ЦВК.

Ніхто з лауреатів на церемонію вручення відзнак не з’явився. Втім, як запевнили організатори, дипломи та "будяки" будуть надіслані їм поштою.

Більше про засновників гельсінського руху в Україні, яких так сміливо обхамив "регіонал", дивіться у розділі "Артефакти"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.