У Києві відкрили меморіалку Янушу Корчаку. ФОТО

У Києві відбулась урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки Янушу Корчаку по вул. Володимирській, 47.

Про це повідомляє Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства.

Торік польський Сейм оголосив 2012 рік Роком Януша Корчака, що проходить під гаслом "Немає дітей – є люди".

Саме у Києві видатний педагог перебував на початку ХХ століття (служив медиком в Російській імператорській армії), і саме тут працював у дитячих притулках і писав одну зі своїх основоположних педагогічних праць: "Як любити дитину" (1918).

 Встановлення дошки

У проекті з установлення дошки  взяли участь: Посольство Республіки Польща у Києві, Польський інститут у Києві, Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, Українське товариство імені Януша Корчака, екскурсійне бюро "Захоплюючий Київ").

Автор меморіальної дошки – скульптор Іван Григор’єв. Розміщено її на єдиному вцілілому будинку, пов’язаному з перебуванням Януша Корчака у Києві під час Першої світової війни.

Фото Андрія Павлишина та Євгена Шведкова

В ті часи у будинку розташовувалась польська гімназія для дівчат та дитячий садок, куди приходив працювати з дітьми Старий Доктор.

Януш Корчак – людина, яка стала легендою ще за життя, класик дитячої літератури, педагог-новатор, зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівноправності дітей.

Він стверджував, що дитина має право бути такою, як вона є, має право на повагу, на помилку, на висловлення своїх думок.

Обкладинка українського видання ("Веселка", 1978 рік) казки Корчака про короля Мацюся. Джерело: "Читанка"

Корчак визнавав себе і поляком, і євреєм. Був майором польської армії. Останні місяці життя провів у Варшавському ґетто разом із своїми вихованцями з сиротинця. Відмовившись від порятунку, разом із ними поїхав у табір смерті Треблінка, де був убитий.

Про конфлікт у комісії КМДА щодо встановлення дошки Корчаку читайте в розділі "Блогосфера"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.