Спецпроект

Селяни так і не віддали скульптуру Пінзеля на виставку в Лувр

Міністр культури Михайло Кулиняк не зумів переконати мешканців села Рукомиш Бучацького району Тернопільщини віддати роботу легендарного скульптора Пінзеля — фігуру Святого Онуфрія — на виставку до Лувру.

Про це повідомляють "Вікна". 

Скульптура раніше стояла при вході до місцевої православної церкви. Та після обвалу травертинової скелі фігуру забрали із храму. Де вона сьогодні, люди не кажуть.

“Онуфрія і за Союза ніхто не рушав! А зараз хтось хоче руки нагріти. Не віддамо!” – такими вигуками зустрічали під церквою міністра зо два десятки селян.

Упродовж години Кулиняк вів переговори із прихожаними.

“Те, що роботи Пінзеля поїдуть аж до Парижу, для всіх великий шанс, можливість, щоб світ пізнав нас і Україну, - пояснював міністр. - Це й велика відповідальність переді мною, щоб ця виставка відповідала міжнародним стандартам, щоб угоди були виконані. А роботи Пінзеля будуть представлені у Луврі у церкві Шапель [Сент-Шапель, Свята Капела - каплиця-релікварій у королівському палаці на острові Сіте, в найстарішій частині Парижу і туристичному центрі міста - ІП]. За 20 років незалежності це перший випадок, коли наші твори будуть виставлені у Луврі”.

Ні священик, ні голова райради, які були присутні на переговорах, не змогли переконати прихожан змінити свою думку.

Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомиша. Фото: gazeta1.com

Міністр наполягав, що через їхню відмову постраждає імідж України, адже міждержавна угода про виставку не виконується.

Та людям не були цікаві жодні гарантії. Для них Онуфрій – це святий, що оберігає село.

“Лишіть нас в спокої. З чим прийшли з тим і йдіть. Які повені, смерчі – нас все обходить стороною, бо Онуфрій захищає. Не віддаємо!” – продовжували селяни. При цьому ніхто не називався.

Насамкінець міністр запропонував, якщо люди таки передумають – повідомити місцевого пароха та владу. 

Як відомо, перед відправкою у Францію скульптуру Онуфрія мали відреставрувати у Львівській галереї мистецтв. Про це з церковною громадою домовлявся директор галереї, авторитетний і шанований Борис Возницький, який невдовзі трагічно загинув.

У договорі Мінкульту з громадою не містилося чіткої обіцянки привезти скульптуру назад у Рукомиш, тому прихожани відмовилися розлучатися зі своїм покровителем, побоюючись, що статуя після потрапляння до рук українських чиновників уже не повернеться до церкви.

30 липня цього року вхід і притвор церкви в Рукомиші були частково зруйновані обвалом скелі, що укріпило небажання прихожан віддавати скульптуру.

Також відмовилися віддавати у Францію роботи Пінзеля і прихожани Покровської церкви в Бучачі. Але, за попередніми даними, в п'ятницю Кулиняку вдалося переконати мешканців райцентру, що їхні реліквії буде повернуто.

У жовтні 2010 року львівські інтелектуали розпочали ініціативу з присвоєння аеропорту Львова імені Пінзеля, але вона не увінчалася успіхом.

Виставка "Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ сторіччя: Йоганн Георгій Пінзель" має відбутися у Луврі з 21 листопада 2012 р. по 25 лютого 2013 р.

Мета виставки – презентація та популяризація творчості одного з найвидатніших, але, водночас, і найзагадковіших європейських скульпторів ХУІІІ століття Йоганна Георгія Пінзеля, якого нині називають "українським Мікеланджело". 

Скульптура "Св.Онуфрій" вважається одним  із останніх творів геніального майстра, це єдина кам’яна скульптура Пінзеля, що планувалась до експонування в Луврі. Вона мала зайняти центральне місце в експозиції виставки, оскільки відрізняється особливою філігранністю виконання.

За попередньою оцінкою, вартість скульптури - 10 млн доларів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.