На Луганщині збирають спогади про жертв нацизму

У Луганську розпочали проект "Живі свідки історії: збереження та вшанування історичної пам’яті про жертви нацистського окупаційного режиму на Луганщині".

 

Про це ІП повідомив ініціатор проекту - благодійний фонд "Світло серця".

Проект триватиме 1 рік і має на меті проведення ґрунтовного краєзнавчого дослідження для збору життєвих історій жертв нацизму та окупаційного режиму 1941-1943 рр. в Луганській області.

За результатами цього дослідження буде видано книгу спогадів-інтерв’ю "Живі свідки історії", яку буде безкоштовно розповсюджено серед музеїв, бібліотек, навчальних закладів різного типу, вчителів, журналістів, дослідників та усіх зацікавлених осіб.

Протягом дії проекту планується вшанувати пам'ять жертв нацизму і встановити пам’ятний знак біля будівлі, де в Луганську під час окупації знаходилася біржа праці.

А у 5-ти у районах області, де розташовувались місця примусового утримання цивільного населення (німецькі в’язниці, концентраційні та трудові табори), пункти відправлення жителів області на примусову працю до Німецького Рейху, буде встановлено меморіальні дошки.

Також у рамках проекту планується провести у Музеї бойової слави (СЗШ № 37) декілька зустрічей молоді з колишніми військовополоненими та в’язнями концтаборів Бухенвальд і Дахау. На сьогодні в Луганську мешкають 5 колишніх в’язнів концтаборів та близько 1000 осіб, які мають статус жертв нацистських переслідувань.

Проект здійснюється за фінансової підтримки Міжнародної громадської організації "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність".

"Нажаль, ми не маємо точних даних про кількість живих на сьогодні жертв нацизму, які проживають у Луганській області і для уточнення цієї інформації ми ведемо пошукову роботу, - зазначила керівник фонду Ганна Низькодубова. - Ви можете написати або подзвонити нам і розповісти історію вашої родини, яка, за вашою згодою, може увійти до книги "Живі свідки історії".

 

Окрім того, поза межами проекту буде надаватися гуманітарна допомога колишнім радянським військовополоненим, які не отримали виплати від фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" - в розмірі 300 євро у гривневому еквіваленті.

Читайте також спогади з подібного проекту на "Історичній Правді"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.