У Сєвєродонецьку піднімуть червоний прапор поруч із державним

1 лютого з нагоди Дня визволення міста від нацистів над будівлею Сєвєродонецької міської ради (Луганська область) піднімуть червоний прапор Перемоги. І радять це зробити всьому місту.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на прес-службу Луганського обкому КПУ.

Як зазначив депутат Сєверодонецької міськради від КПУ Павло Корчагін, таке рішення одноголосно ухвалили депутати під час сьогоднішньої сесії.

Корчагін зазначив, що при ухваленні рішення депутати керувалися ст. 2 закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр..", а також ст. 25 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

"Крім того, депутати рекомендували керівникам підприємств і навчальних закладів міста наслідувати приклад і встановити червоний прапор Перемоги поряд з державним прапором України", - додав депута.

Донецькі шахтарі спалили прапори СРСР і Третього рейху (ВІДЕО)

Виконання даного рішення проконтролює постійна комісія з питань депутатської діяльності та етики, зазначають у прес-службі.

У червні 2011 року Конституційний суд визнав, що підйом червоного "прапора Перемоги" поруч із державним під час офіційних заходів не відповідає Конституції.

У жовтні 2011 року Луганський окружний адмінсуд відмовився визнати незаконним рішення облради про вивішення прапора Перемоги 22 червня.

Весною 2011 року в Україні відбулася інформаційна кампанія "за" і "проти" підйому червоного прапора на честь Дня Перемоги, яка завершилася масовими сутичками у Львові, в яких брали участь активісти партії "ВО "Свобода" разом із проросійськими рухами "Родіна" і "Русское единство".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.