Комуністи погрожують авторам антисталінських білбордів

Запорізький обком КПУ "рекомендує вгамуватися" редактору тижневика "Суббота+", який ініціював розміщення в місті білбордів, спрямованих проти встановлення погруддя Сталіну. Також комуністи обіцяють газеті "перевірку діяльності".

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на Запорізький обком КПУ.

"Я б рекомендував головному редактору цієї газети вгамуватися, інакше він нарветься на гнів жителів міста, насамперед ветеранів, а з ними жартувати не варто, - заявив другий секретар обкому, депутат Запорізької міськради Олександр Зубчевський. - Крім того, найближчим часом ми детально проаналізуємо, шляхом депутатських запитів, правову і фінансову діяльність цієї газети".

Нагадаємо, у грудні 2011 року група запорізьких журналістів ініціювала розміщення в центрі Запоріжжя білборду із зображенням Гітлера, який розводить руками на тлі запорізького пам'ятника Сталіну і написом: "Чим я гірший за Сталіна? Ставте і мені пам'ятник!", а також закликом: "Позбавимо місто від ганьби!".

Борець із журналістами Олександр Зубчевський. Фото: komunist.com.ua

Через кілька годин після розміщення плакат був зірваний, а наступного дня рекламна агенція, що уклала договір на його розміщення, цей договір розірвала.

12 січня в центрі Запоріжжя був встановлений новий білборд - з фото Сталіна і написом: "Я вбив мільйони українців! А за що тобі поставлять пам'ятник?".

Як пояснив ініціатор його розміщення – редактор видання "Суббота+" Богдан Василенко, розміщенням даного білборда переслідувалася та ж мета, що й раніше: добитися демонтажу встановленого в Запоріжжі обкомом КПУ пам'ятника Сталіну.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. За його виготовлення комуністи заплатили 109 тисяч гривень.

28 грудня 2010 невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 31 грудня 2010 року невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству наразі не вдалося.

17 листопада 2011 року департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

До того громадськість оголосила збір підписів під зверненням до Запорізької влади з проханням демонтувати бюст комуністичного вождя.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.